18.02.2019 – 18.12.2025
Владика Гліб Лончина
Апостольський Адміністратор єпархії св. Володимира Великого в Парижі
для українців греко-католиків Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії
Владика Гліб Лончина народився 23 лютого 1954 року в містечку Стюбенвіл (штат Огайо, США) в українській родині. Його батько, Богдан Лончина, викладав в Українському католицькому університеті у Римі.
Середню освіту здобув у Детройті у початковій та середній парафіяльній школі Непорочного Зачаття, якою керували отці-василіяни та сестри-василіянки. Одночасно навчався у Школі українознавства та Українському музичному інституті. З дитинства Борис є членом «Пласту», зокрема куреня «Лісові Чорти».
Студіював філософію й богослов‘я в Урбаніанському університеті в Римі (1971-1979), захистив докторат з літургіки у Папському Орієнтальному Інституті в Римі (2001).
У 1975 році вступив у монастир Студитів у Ґроттаферрата, де зложив вічні обіти в 1976 році.
Єрейські свячення прийняв з рук патріарха Йосифа Сліпого у 1977 році.
Постригся у ченці в монастирі Святого Теодора Студита в містечку Ґроттаферрата (Італія), у якому і прийняв вічні обіти 19 грудня 1976 року. Священиче рукоположення отримав від Патріарха Йосифа Сліпого 3 липня 1977 року в тому ж монастирі. Кілька років душпастирював у парафії Святого Миколая у м. Пассейку (штат Нью-Джерсі, США).
У 1979 році о. Гліб Лончина став членом Римського релігійного товариства українців-католиків «Свята Софія». Впродовж 1985–1990 років був префектом студентів у Колегії Святої Софії в Римі.
У 1994 році переїхав зі своєю монашою спільнотою в Україну. Був духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. Викладав літургіку та біблійні науки.
У 1997–2001 роках служив крайовим капеланом спільноти «Віра і Світло» в Україні.
Душпастирював у церкві святого Миколая в Пассейку, Нью Джерзі (1983-85; 1990-92).
Архиєрейську хіротонію прийняв з рук Патріарха Любомира Гузаря (2002). Був апостольським візитатором для українців в Італії (2003-08), Іспанії (2004-2008) та Ірландії (2004-2019); куріяльнім єпископом (2006-2009). Від 2009 року служив у Великій Британії: спершу як апостольський адміністратор (2009-11), відтак екзарх (2011-13). 18 січня 2013 року Папа Бенедикт XVI підніс до гідності єпархії Апостольський екзархат для українців візантійського обряду, що проживають у Великій Британії, надаючи їй назву «Лондонська єпархія Пресвятої Родини».
18 лютого 2019 року в Апостольській Столиці повідомили, що Святіший Отець Франциск поблагословив рекомендацію Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви та призначив владику Бориса Ґудзяка, єпископа Паризької єпархії святого Володимира Великого (Éparchie Saint Volodymyr le Grand de Paris des Ukrainiens), митрополитом і архиєпископом Філадельфійської митрополії Української Греко-Католицької Церкви в Сполучених Штатах Америки. Апостольським Адміністратором Паризької єпархії призначено владику Гліба Лончину з єпархії Пресвятої Родини в Великобританії та Ірландії з осідком у Лондоні.
19.01.2013 – 18.02.2019
владика БОРИС Ґудзяк
Єпископ єпархії св. Володимира Великого в Парижі
для українців греко-католиків Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії
21.07.2012-19.02.2013
титулярний єпископ Каркабії
Апостольський екзарх українців-католиків візантійського обряду у Франції, апостольський делегат українців Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії
Народився 24 листопада 1960 р. у м. Сиракузи, штат Нью-Йорк, США.
Навчався у католицькій середній школі, а також в українській школі. Брав активну участь у діяльності Пласту.
1978-1980 роки — навчання в Сиракузькому університеті, де отримав подвійний диплом бакалавра з біології та філософії.
1980-1983 роки —семінарист в Колегії Святої Софії в Римі, де формувався під опікою Патріарха Йосифа Сліпого. Навчався в Папському Урбанському університеті, де здобув бакалаврат з богослов’я; в Українському Католицькому Університеті в Римі.
1983-1992 роки — навчання в Гарвардському університеті, США, де здобув докторат із церковної історії.
1993-2002 — директор-засновник Інституту історії Церкви в м. Львові.
1994-1995 роки — навчання в Папському Східному інституті Інституті в Римі, де здобув ліценціат з богослов’я.
1995-2000 роки — віце-ректор відновленої Львівської Богословської Академії.
26 листопада 1998 року – рукоположений на священика у Соборі св. Юра у Львові єпископом івано-франківським Софроном Мудрим.
2000-2002 — ректор Львівської Богословської Академії.
2002-2013 — ректор Українського Католицького Університету у Львові.
21 липня 2012 року – папа Римський Венедикт XVI своєю Буллою номінував о.-ректора Бориса Ґудзяка титулярним єпископом Каркабії та призначив екзархом Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції, апостольським делегатом Бенілюксу та Швейцарії.
26 серпня 2012 року – патріарх Києво-Галицький Святослав Шевчук у співслужінні митрополита Львівського Ігоря Возьняка та екзарха великобританського Гліба Лончини уділив о. Борису Ґудзяку архиєрейьку хіротонію.
2 грудня 2012 року – патріарх Києво-Галицький Святослав Шевчук звершив інтронізацію єп. Бориса на престол екзарха у Соборі Паризької Богоматері.
19 січня 2013 року – папа Римський Венедикт XVI номінував єп. Бориса Ґудзяка єпархом новоутвореної Паризької єпархії св. Володимира Великого для Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії..
3 вересня 2013 року проголошений Президентом Українського Католицького Університету.
22 травня 2014 року патріарх Святослав призначив владику Бориса Главою відділу зовнішніх зв’язків і комунікацій Української Греко-Католицької Церкви.
18 лютого 2019 року Святіший Отець Франциск поблагословив рекомендацію Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви та призначив владику Бориса Ґудзяка, єпископа Паризької єпархії святого Володимира Великого, митрополитом і архиєпископом Філадельфійської митрополії Української Греко-Католицької Церкви в Сполучених Штатах Америки.
Герб владики Бориса Ґудзяка
Герб використовує лаконічну сучасну стилістику, яка віддзеркалює семіотику логотипів. Автор герба – львівський художник Володимир Кауфман. У гербі чітко прослідковуються тринітарні, хрестоцентричні, євхаристійні та старокиївські акценти.
Тризуб, який передусім інтерпретується як тринітарний символ, є основним елементом єпископського герба, що символізує повноту божества, є знаком прийняття Володимиром Великим – патроном єпархії – віри в триєдиного Бога. Тризуб вимальовується багряним кольором, що символізує жертву Христа та жертву мучеників і є кольором УКУ, з яким пов’язане попереднє служіння владики. Син Божий стає людиною, приймає смерть на хресті, проливає свою кров, аби засвідчити в цьому світі вічну Божественну славу і любов. Золотий колір – барва Божества.
Хрест у центрі герба є знаком відданості пасхальній перемозі Спасителя. Через хрест – до Воскресіння. Цю відданість Христу і хрестові символізують представники першого покоління хрещення Русі-України, сини Володимира, князі-страстотерпці Борис і Гліб – перші канонізовані святі Київської землі, які в 1015 році віддали своє життя та засвідчили чесноту братньої любові. Схилені голови символізують стосунки злагоди, миру і радості. Постава ненасилля Бориса і Гліба засвідчена в ХІ столітті, стала пророчою.
Вершина християнського досвіду в цьому світі – євхаристійна жертва, тому герб має форму не мілітарного щита, а чаші – символа пасхального безкровного жертвопринесення. Гасло-девіз Ευχαριστώ (з грецької «благодарю, дякую») – символізує як євхаристійну жертву, так і вдячність за багаті та благі Божі дари.
«Вдячна людина є щасливою», – каже владика Борис.
30.01.1983 –21.07.2012
владика МИХАЇЛ Гринчишин
титулярний єпископ Зиґріський
Апостольський екзарх українців Франції
Апостольський делегат українців Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Швейцарії
Народився 18 лютого 1929 р. у с. Б’юкенен, провінція Саскачаван, Канада
Вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)
28 липня 1946 . – скав вічні обіти у Чині Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи) у м. Йорктон провінція Саскачаван, Канада
25 травня 1952 р. – рукоположений у священики владикою Максимом Германюком, тодішнім єпископом-помічником Манітобським у м. Торонто.
1955 р. – захистив докторську працю з канонічного права у Папському Східному Інституті в Римі.
Душпастирював у Нью-Йорку, Вінніпезі та Саскатуні, викладав у семінаріях Канади.
1970 року – призначений постулятором у беатифікаційному процесі митрополита Андрея Шептицького.
1972–1981 рр. – протоігумен провінції Чину Найсвятішого Ізбавителія (едемптористів) у Канаді та США.
27 листопада 1982 р. – папа Римський св. Йоан-Павло ІІ номінував о. Михаїла Гринчишина титулярним єпископом Зиґріським та призначив екзархом Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду у Франції
30 січня 1983 р. – патріарх Києво-Галицький Йосиф Сліпий у співслужінні митрополитів вінніпезького Максима Германюка та філадельфійського Стефана Силики уділив ієромонаху Михаїлу Гринчишину архієрейську хіротонію.
00 місяця 0000 року – архиєпископ Анджело Філічі, папський нунцій у Франції, в римо-католицькому храмі Сен-Жермен-де-Прес звершив Чин інтронізації владики Михайла Гринчишина на екзарха Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.
29 вересня 1987 р. – папа Римський св. Йоан-Павло ІІ номінував вл. Михаїла Гринчишини Апостольським адміністратор Екзархату українців Великої Британії у зв’язку смертю їхнього владики Августина Горняка.
24 червня 1989 р. вл. Михаїл Гринчишин передав уряд екзарха Великої Британії новопризначеному екзархові – Михаїлу Кучмяку
21 липня 2012 р. – папа Римський Венедикт XVІ прийняв відставку єп. Михаїла Гринчишина у зв’язку із виходом в емеритуру (пенсію).
12 листопада 2012 р. – помер.
22.07.1960 –27.11.1982
владика ВОЛОДИМИР Маланчук
титулярний єпископ Епіфанійський
Апостольський екзарх українців Франції
Народився 20 серпня 1904 у с. Базар Чортківського повіту, Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії (нині: с. Базар Чортківського району Тернопільської області України).
Вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)
21 вересня 1925 р. склав вічні обіти у Чині Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)
26 квітня 1931 р. – рукоположений на священики
Протоігумен Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) у Канаді
22 липня 1960 року – папа Римський св. Йоан XXIII номінував о.-протоігумена Володимира Маланчука титулярним єпископом Епіфанії Сирійської та призначив екзархом новоствореного Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.
19 лютого 1961 року – митрополит Вінніпезький Максим Германюк у співслужінні єпископів стемфордського Амврозія Сенишина та торонтського Ісидора Борецького уділив єромонаху Володимиру Маланчуку архієрейську хіротонію у м. Вінніпеґ
19 березня 1961 року – архиєпископ Паоло Бертолі, папський нунцій у Франції, в Соборі св. Володимира звершив Чин інтронізації владики Володимира Маланчука на екзарха Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.
1962 – 1965 – активний учасник ІІ Ватиканськго Собору
27 листопала 1982 р. – папа Римський св. Йоан-Павло ІІ прийняв відставку єп. Володимира Маламчука у зв’язку із виходом в емеритуру (пенсію).
Повернувся у Канаду, у монастир Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)
29 серпня 1990 р. – єп. Влодимир Маланчук помер, у Канаді.
28.07.1945 –22.07.1960
владика ЙОАН Бучко
титулярний архиєпископ Леокадійський
Апостольський візитатор українців у Західній Європі
Народився 1 жовтня 1891 у с. Германів Львівського повіту, Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії (нині: с. Тарасівка Пустомитівського району Львівської області України).
Середню освіту здобув у Львівській академічній гімназії, яку закінчив у 1911 р.
Вищу богословську освіту здобув у Римі у 1911–1915.
21 лютого 1915 р. – рукоположений на священика.
1922 р. — отримав науковий ступінь богослов’я. за дисертацію з фундаментальної догматики
1922–1929 рр. — ректор Малої семінарії в м. Львові та викладач Генеральної греко-католицької семінарії у Львові.
16 вересня 1929 р. – папа Римський Пій XI номінував о. Івана Бучка титулярним єпископом Кадоєнським та призначив помічником галицького митрополита.
20 жовтня 1929 р митрополит Андрей Шептицький у співслужінні єпископів перемишльського бл. Йосафата Коциловського та станіславівсько бл. Григорія Хомишина висвятив о. Івана Бучка на єпископа та ввів на служіння.
1939 р. – за дорученням апостольського престолу – Апостольський візитатор українців у Південній Америці
17 квітня 1940 р. – папа Пій ХІІ призначив владику Івана Бучка єпископом-помічником Апостольського екзархату Українців в США з осідком у Нью-Йорку (екзархат очолював єпископ Костянтин Богачевський з осідком у Філадельфії)
1942 р. — відкликаний до Риму, де діє як представник УГКЦ при Апостольському престолі..
16 серпня 1942 р . – звладика Іван Бучко висвятив о. Івана Шімрака на єпископа української греко-католицької єпархії у м. Крижевці (Королівство Югославія, нині – Хорватія)
28 липня 1945 р — склав повноваження єпископа-помічника українського екзархату у США та папою Пієм ХІІ призначений Апостольський візитатор українців-католиків у Західній Європі з осідом у Римі. Територію візитатури поділив на чотири генеральні вікаріати: Франція та Англія Німеччина, Італія.
У 1945 р. заснував Український допомоговий комітет у Римі, що підтримував українських біженців, полонених, студеньів, політичних мігрантів, що опинилися у повоєнній Італії.
1949 – придбав для греко-католиків студентський дім у Лювені (Королівство Бельгія)
1951 – один із засновників центру Наукового Товариства ім. Шевченка у м. Сарсель (побизу Парижу).
29 червня 1952 р. – відбулося освячення Малої семінарії у м. Люр (поблизу м. Орлеан, Французька республіка), яку засував владика Іван Бучко. У церемонії взяли участь кард. Ежен Тіссеран, секретар Конгрегації східних церков, архиєм Анджелло Ронкалі, Апостольський нунцій у Франції (майбутній папа Римський св. Іван ХХХІІІ)
27 квітня 1953 р. – папа Римський Пій ХІІ надав єпископу Івану Бучку почесні титули архиєпископа Леокадійський (Leucas), асистента папського трону, римського графа.
22 липня 1960 р. – французький генеральний вікаріат західноєвропейської візитатури папою Римським св. Іваном ХХІІІ піднесено до рівня апостольського вікаріату, та відповідно, вийнято із юрисдикції владики Івана Бучка.
15 жовтня 1961 р. – з благословення апостольського престолу висвятив о. Андрія Сапеляка на єпископа для українців Аргентини
1962-1965 – учасник ІІ Ватиканського Собору
29 листопада 1971 р. – склав в усі повноваження, і відходить на пенсію.
28 липня 1974 р. з благословення апостольського престолу висвятив о. Мирослава Марусина на єпископа, продовжив його працю в Римській курії та служіння українцям Західної Європи у країнах, де не було структур УГКЦ
21 вересня 1974 помер у Римі. Похований у крипті греко-католицького Собору св. Софії.