Попередні ординарії

000

19.01.2013 – 18.02.2019

владика БОРИС Ґудзяк

Єпископ єпархії св. Володимира Великого в Парижі

для українців греко-католиків Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії

21.07.2012-19.02.2013

титулярний єпископ Каркабії

Апостольський екзарх українців-католиків візантійського обряду у Франції, апостольський делегат українців Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії

Народився 24 листопада 1960 р. у м. Сиракузи, штат Нью-Йорк, США.

Навчався у католицькій середній школі, а також в українській школі. Брав активну участь у діяльності Пласту.

1978-1980 роки — навчання в Сиракузькому університеті, де отримав подвійний диплом бакалавра з біології та філософії.

1980-1983 роки —семінарист в Колегії Святої Софії в Римі, де формувався під опікою Патріарха Йосифа Сліпого. Навчався в Папському Урбанському університеті, де здобув бакалаврат з богослов’я; в Українському Католицькому Університеті в Римі.

1983-1992 роки — навчання в Гарвардському університеті, США, де здобув докторат із церковної історії.

1993-2002 — директор-засновник Інституту історії Церкви в м. Львові.

1994-1995 роки — навчання в Папському Східному інституті Інституті в Римі, де здобув ліценціат з богослов’я.

1995-2000 роки — віце-ректор відновленої Львівської Богословської Академії.

26 листопада 1998 року – рукоположений на священика у Соборі св. Юра у Львові єпископом івано-франківським Софроном Мудрим.

2000-2002 — ректор Львівської Богословської Академії.

2002-2013 — ректор Українського Католицького Університету у Львові.

21 липня 2012 року – папа Римський Венедикт XVI своєю Буллою номінував о.-ректора Бориса Ґудзяка титулярним єпископом Каркабії  та призначив екзархом Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції, апостольським делегатом Бенілюксу та Швейцарії.

26 серпня  2012 року – патріарх Києво-Галицький Святослав Шевчук у співслужінні митрополита Львівського Ігоря Возьняка та екзарха великобританського Гліба Лончини уділив о. Борису Ґудзяку архиєрейьку хіротонію.

2 грудня 2012 року – патріарх Києво-Галицький Святослав Шевчук звершив інтронізацію єп. Бориса на престол екзарха у Соборі Паризької Богоматері.

19 січня 2013 року – папа Римський Венедикт XVI номінував єп. Бориса Ґудзяка єпархом новоутвореної Паризької єпархії св. Володимира Великого для Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії..

3 вересня 2013 року проголошений Президентом Українського Католицького Університету.

22 травня 2014 року патріарх Святослав призначив владику Бориса Главою відділу зовнішніх зв’язків і комунікацій Української Греко-Католицької Церкви.

18 лютого 2019 року Святіший Отець Франциск поблагословив рекомендацію Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви та призначив владику Бориса Ґудзяка, єпископа Паризької єпархії святого Володимира Великого, митрополитом і архиєпископом Філадельфійської митрополії Української Греко-Католицької Церкви в Сполучених Штатах Америки.


logoГерб владики Бориса Ґудзяка

Герб використовує лаконічну сучасну стилістику, яка віддзеркалює семіотику логотипів. Автор герба – львівський художник Володимир Кауфман. У гербі чітко прослідковуються тринітарні, хрестоцентричні, євхаристійні та старокиївські акценти.

Тризуб, який передусім інтерпретується як тринітарний символ, є основним елементом єпископського герба, що символізує повноту божества, є знаком прийняття Володимиром Великим патроном єпархії віри в триєдиного Бога. Тризуб вимальовується багряним кольором, що символізує жертву Христа та жертву мучеників і є кольором УКУ, з яким пов’язане попереднє служіння владики. Син Божий стає людиною, приймає смерть на хресті, проливає свою кров, аби засвідчити в цьому світі вічну Божественну славу і любов. Золотий колір – барва Божества.

Хрест у центрі герба є знаком відданості пасхальній перемозі Спасителя. Через хрест до Воскресіння. Цю відданість Христу і хрестові символізують представники першого покоління хрещення Русі-України, сини Володимира, князі-страстотерпці Борис і Гліб перші канонізовані святі Київської землі, які в 1015 році віддали своє життя та засвідчили чесноту братньої любові. Схилені голови символізують стосунки злагоди, миру і радості. Постава ненасилля Бориса і Гліба засвідчена в ХІ столітті, стала пророчою.

Вершина християнського досвіду в цьому світі – євхаристійна жертва, тому герб має форму не мілітарного щита, а чаші – символа пасхального безкровного жертвопринесення. Гасло-девіз  Ευχαριστώ (з грецької «благодарю, дякую») – символізує як євхаристійну жертву, так і вдячність за багаті та благі Божі дари.

«Вдячна людина є щасливою», – каже владика Борис.


30.01.1983 –21.07.2012

владика МИХАЇЛ Гринчишин

титулярний єпископ Зиґріський

Апостольський екзарх українців Франції

Апостольський делегат українців Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Швейцарії

 

Народився 18 лютого 1929 р. у с. Б’юкенен, провінція Саскачаван, Канада

Вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)

28 липня 1946 . – скав вічні обіти у Чині Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи) у м. Йорктон провінція Саскачаван, Канада

25 травня 1952 р. – рукоположений у священики владикою Максимом Германюком, тодішнім єпископом-помічником Манітобським у м. Торонто.

1955 р. – захистив докторську працю з канонічного права у Папському Східному Інституті в Римі.

Душпастирював у Нью-Йорку, Вінніпезі та Саскатуні, викладав у семінаріях Канади.

1970 року – призначений постулятором у беатифікаційному процесі митрополита Андрея Шептицького.

1972–1981 рр. – протоігумен провінції Чину Найсвятішого Ізбавителія (едемптористів) у Канаді та США.

27 листопада 1982 р. – папа Римський св. Йоан-Павло ІІ номінував о. Михаїла Гринчишина титулярним єпископом Зиґріським та призначив екзархом Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду у Франції

30 січня 1983 р. – патріарх Києво-Галицький Йосиф Сліпий у співслужінні митрополитів вінніпезького Максима Германюка та філадельфійського Стефана Силики уділив ієромонаху Михаїлу Гринчишину архієрейську хіротонію.

00 місяця 0000 року – архиєпископ Анджело Філічі, папський нунцій у Франції, в римо-католицькому храмі Сен-Жермен-де-Прес звершив Чин інтронізації владики Михайла Гринчишина на екзарха Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.

29 вересня 1987 р. – папа Римський св. Йоан-Павло ІІ номінував вл. Михаїла Гринчишини Апостольським адміністратор Екзархату українців Великої Британії у зв’язку смертю їхнього владики Августина Горняка.

24 червня 1989 р. вл. Михаїл Гринчишин передав уряд екзарха Великої Британії новопризначеному екзархові – Михаїлу Кучмяку

21 липня 2012 р. – папа Римський Венедикт XVІ прийняв відставку єп. Михаїла Гринчишина у зв’язку із виходом в емеритуру (пенсію).

12 листопада 2012 р. – помер.


22.07.1960 –27.11.1982

владика ВОЛОДИМИР Маланчук

титулярний єпископ Епіфанійський

Апостольський екзарх українців Франції

Народився  20 серпня 1904 у с. Базар Чортківського повіту, Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії (нині: с. Базар Чортківського району Тернопільської області України).

Вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)

21 вересня 1925 р. склав вічні обіти у Чині Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)

26 квітня 1931 р. – рукоположений на священики

Протоігумен Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) у Канаді

22 липня 1960 року –  папа Римський св. Йоан XXIII номінував о.-протоігумена Володимира Маланчука  титулярним єпископом Епіфанії Сирійської та призначив екзархом новоствореного Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.

19 лютого 1961 року – митрополит Вінніпезький Максим Германюк у співслужінні єпископів стемфордського Амврозія Сенишина та торонтського Ісидора Борецького уділив єромонаху Володимиру Маланчуку архієрейську хіротонію у м. Вінніпеґ

19 березня 1961 року – архиєпископ Паоло Бертолі, папський нунцій у Франції, в Соборі св. Володимира звершив Чин інтронізації владики Володимира Маланчука на екзарха Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.

1962 – 1965 – активний учасник ІІ Ватиканськго Собору

27 листопала 1982 р. – папа Римський св. Йоан-Павло ІІ прийняв відставку єп. Володимира Маламчука у зв’язку із виходом в емеритуру (пенсію).

Повернувся у Канаду, у монастир Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів)

29 серпня 1990 р. – єп. Влодимир Маланчук помер, у Канаді.


28.07.1945 –22.07.1960

владика ЙОАН Бучко

титулярний архиєпископ Леокадійський

Апостольський візитатор українців у Західній Європі

 

Народився  1 жовтня 1891 у с. Германів Львівського повіту, Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорської імперії (нині: с. Тарасівка Пустомитівського району Львівської області України).

Середню освіту здобув у Львівській академічній гімназії, яку закінчив у 1911 р.

Вищу богословську освіту здобув у Римі у 1911–1915.

21 лютого 1915 р. – рукоположений на священика.

1922 р. — отримав науковий ступінь богослов’я. за дисертацію з фундаментальної догматики

1922–1929 рр. — ректор Малої семінарії в м. Львові та викладач Генеральної греко-католицької семінарії у Львові.

16 вересня 1929 р. – папа Римський  Пій XI номінував о. Івана Бучка титулярним єпископом Кадоєнським та призначив помічником галицького митрополита.

20 жовтня 1929 р  митрополит Андрей Шептицький у співслужінні єпископів перемишльського бл. Йосафата Коциловського та станіславівсько бл. Григорія Хомишина висвятив о. Івана Бучка на єпископа та ввів на служіння.

1939 р. – за дорученням апостольського престолу – Апостольський візитатор українців у Південній Америці

17 квітня 1940 р. – папа Пій ХІІ призначив владику Івана Бучка єпископом-помічником Апостольського екзархату Українців в США з осідком у Нью-Йорку (екзархат очолював єпископ Костянтин Богачевський з осідком у Філадельфії)

1942 р. — відкликаний до Риму, де діє як представник УГКЦ при Апостольському престолі..

16 серпня 1942 р . – звладика Іван Бучко висвятив  о. Івана Шімрака на єпископа української греко-католицької єпархії у м. Крижевці (Королівство Югославія, нині – Хорватія)

28 липня 1945 р  — склав повноваження єпископа-помічника українського екзархату у США та папою Пієм ХІІ призначений Апостольський візитатор українців-католиків у Західній Європі з осідом у Римі. Територію візитатури поділив на чотири генеральні вікаріати: Франція та Англія Німеччина, Італія.

У 1945 р. заснував Український допомоговий комітет у Римі, що підтримував українських біженців,  полонених, студеньів, політичних мігрантів, що опинилися у повоєнній Італії.

1949 – придбав для греко-католиків студентський дім у Лювені (Королівство Бельгія)

1951 – один із засновників  центру Наукового Товариства ім. Шевченка у м. Сарсель (побизу Парижу).

29 червня 1952 р.  – відбулося освячення Малої семінарії у м. Люр (поблизу м. Орлеан, Французька республіка), яку засував владика Іван Бучко. У церемонії взяли участь кард. Ежен Тіссеран, секретар Конгрегації східних церков, архиєм Анджелло Ронкалі, Апостольський нунцій у Франції (майбутній папа Римський  св. Іван ХХХІІІ)

27 квітня 1953 р. – папа Римський Пій ХІІ надав єпископу Івану Бучку почесні титули архиєпископа Леокадійський (Leucas), асистента папського трону, римського графа.

22 липня 1960 р. –  французький генеральний вікаріат західноєвропейської візитатури папою Римським  св. Іваном ХХІІІ піднесено до рівня апостольського вікаріату, та відповідно, вийнято із юрисдикції владики Івана Бучка.

15 жовтня 1961 р. – з благословення апостольського престолу висвятив о. Андрія Сапеляка на єпископа для українців Аргентини

1962-1965 – учасник ІІ Ватиканського Собору

29 листопада 1971 р. – склав в усі повноваження, і відходить на пенсію.

28 липня 1974 р. з благословення апостольського престолу висвятив о. Мирослава Марусина на єпископа, продовжив його працю в Римській курії та служіння українцям Західної Європи у країнах, де не було структур УГКЦ

21 вересня 1974 помер у Римі. Похований у крипті греко-католицького Собору св. Софії.