Моїм Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам і Монахиням і всім Вірним Української Католицької Церкви
Мир у Господі й архієрейське благословення!
„Ще трохи, і світ мене вже не побачить” /Ів. 14, 19/, „Ще трохи, і ви не побачите мене вже…” /Ів. 16, 16/, бо „надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас…” /Ів. 16, 25/. Залишаючи цей світ і „сидячи на санях”, як говорили наші предки, після дев’ядесятикількалітнього життя молюся за вас, моє Духовне стадо, і за весь Український народ, якого я є сином і якому я намагався ввесь свій вік служити, словами прощальної Архієрейської молитви Господа Нашого Ісуса Христа. Він бо для нас усіх і для всього світу є „путь, істина і живот” /Ів. 14, 6/.
І тому, переставляючись у світ вічности, благаю Отця Небесного, щоби Він прославив Сина свого у вас, аби ви спізнали Його, „Єдиного, Істинного Бога” і Ним „посланого – Ісуса Христа” /Ів. 17, 3/, і щоби Він дав вам „Утішителя, який буде з вами повік, Духа Істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами і буде у вас”. /Ів. 14, 16-17/.
Разом із цією молитвою, прощаючись зі світом і всіма вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт!
„… Щоб ви не зневірилися…” /Ів. 16, 1/ і „Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!…” /Ів. 14, 1/.
І головне заповідаю вам: „Щоб ви любили один одного…” /Ів. 15, 12, 17/ любов’ю, над яку більшої немає, що готова й життя своє віддати за друзів своїх…” /пор. Ів. 15, 13/.
+ + + + + + + + +
Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення, визначали мій життєвий працелюбний шлях, моє думання та мою працю, на волі й у неволі.
Упродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа!