Лк 2,22-40
Святкуємо сьогодні свято Стрітення, що означає «зустріч». Це зустріч Ісуса зі своїм Отцем і з Божим народом.
Найперше, це зустріч з Богом Отцем. У Старому завіті, коли ізраїльтяни були в єгипетській неволі, фараон не мав на меті їх звільнити. Тоді Бог наслав на єгиптян десять кар, десята з яких була смерть усіх первородних у Єгипті – людей і тварин – за виключенням ізраїльтян. Написано в Господньому законі, що, із вдячности до Бога, кожний первородний ізраїльтянин буде посвячений Господеві. Щоб виконати цей закон ізраїльтяни приносили своїх первородних тварин, самців, до храму і жертвували їх Богові. А дітей-первенців посвячували Господеві, а потім відкуповували, жертвуючи ту чи іншу тварину замість них; відкуплені діти поверталися з батьками додому і виховувалися в Божому дусі. Марія з Йосифом також посвятили Ісуса Господеві, чим і виявили, хто він: одне ціле з Отцем. Таким чином він виконав закон, який сам же установив.
Стрітення – це також зустріч Ісуса зі своїм народом. До єрусалимського храму приносили багато дітей, але було тільки двоє осіб, праведні Симеон і Анна, які пізнали, що саме ця дитина – це Месія Господній. Як же ж вони могли це знати? Євангелист нам каже, що це було під надхненням Святого Духа (див. Лк 2,26), який їм об’явив, що з-поміж сотні, тільки одна дитина – це світло Ізраїля. Тому вони прославляли Господа за те, що побачили.
Дорогі сестри і брати, зустріч і пізнання Симеона й Анни повинні нас привести до призадуми. Коли читаємо про такі події у Святому Письмі, чи в житіях святих, як Господь з’являвся комусь у сні чи наяву, це може в нас зроджувати особливі відчуття: Як було б добре й мені побачити Ісуса чи Матір Божу…
Але ж, дорогі мої, Ісус завжди нам об’являється! Він присутній у нашому житті, він справді між нами перебуває! Потрібно тільки розплющити очі, щоб це побачити – не фізично, а розумом, душею й серцем, щоб бути переконаними, що «Христос посеред нас» був, є і буде. Його присутність у святих іконах, святому причасті, таїнствах, богослужіннях. Та вона не обмежується тільки цими символами, бо Христос завжди і всюди присутній у нашому житті.
Чому, однак, ми його не бачимо, не відчуваємо, не звертаємо на нього уваги? Може, ми не зібрані і часами розсіяні, бо пам’ятати, що Христос є з нами, вимагає зусилля, зосередження: ми себе по-іншому поводили б, коли були б свідомі Божої присутности. А, може, якісь гріхи нам перешкоджають бачити Бога. Ми радше трималися б своїх злих навиків, бо це зручно – і тому не відчуваємо Бога. Можливо, не віримо, що він з нами, що говорить до нас, що любить нас. Маємо труднощі, які немовби заперечують Божу любов до нас: коли стається трагедія, зароджуються конфлікти, спричиняються травми, тоді дуже легко обвинуватити Бога, що він про нас не дбає, нас не любить і не перебуває поруч…
Свято Стрітення та приклад Симеона й Анни повинні нас утвердити у переконанні і збудити в нас бажання бачити Бога, відчути його присутність, щоб він міг вплинути на наше життя. Нам треба йому дозволити нас змінити, бо Бог є всемогутній, але він не є всемогутній супроти людського «ні». Якщо йому кажемо «ні», якщо нам байдуже, не хочемо його, то він пошанує наші бажання… Бог ніколи не відбере нашої свободи!
Але, якщо будемо його шукати, просити, слухатись, тоді побачимо його присутність у нашому житті, відчуємо, що справді – «з нами Бог», і разом з праведним Симеоном заспіваємо: «побачили очі мої спасіння твоє» (Лк 2,30).
Париж, катедра святого Володимира Великого, 15 лютого 2022 р.