Мр 12,1-12
Розпочинаємо наш одинадцятий Єпархіяльний собор, на тему: «Прямуючи до соборної Церкви: спільна відповідальність за місію». Будемо застановлятись над тим, як нам разом подорожувати нашим шляхом Церкви і підтримувати одні одних. Святіший Отець папа Франциск закликає нас до цього шляху синодальности, соборности, а наш патріярх заохочує, щоб ми роздумували над цим, зробили висновки і йшли цим соборним шляхом разом, спільно, як одна родина, як частина вселенської Церкви.
Однією із тем, над якою Святіший Отець нас закликає роздумувати – це душпастирське навернення. Воно потрібне нам усім – єпископам, священникам, богопосвяченим, щоб ми не думали, що як духовні особи маємо особливий привілей у Церкві. Ні! Треба йти крок у крок із народом Божим. Ми висвячені для того, щоб служити. Душпастирське навернення стосується всіх християн, щоб усвідомити собі, що пора вийти з нашої зони комфорту. Не маємо бути приватними християнами, але, радше, треба йти у світ і нести Христову благовість усім народам, тобто кожному, кого стрічаємо в житті, у перше чергу – членам нашої родини, далі – нашим співпарафіянам і співробітникам. Слід дбати одні про одних. Розбудімо в собі місійну ментальність, щоб іти у світ і проповідувати Христове слово. У цьому полягає душпастирське навернення.
Папа Франциск звертає увагу на молитовне читання Святого Письма. Коли читаємо Боже слово – Євангеліє, послання, Старий Завіт, – і приходимо до місця, яке не розуміємо, то автоматично перегортаємо сторінку і йдемо далі. Зазвичай не затрудняємо себе додатковим роздумуванням. Натомість Церква нас закликає вникати глибше в Боже слово, яке і є дороговказом.
Візьмім сьогоднішнє Євангеліє (Мк 12,1-12), у якому Ісус оповідає притчу про виноградарів. Іноді читаємо Святе Письмо як художнє оповідання. Слухаючи цю притчу, кажемо: Це цілком нереально; де ж би господар терпів, щоб робітники познущалися над його слугами, та ще й повбивали? Їх одразу мали б заарештувати. Але не про те йдеться. Це не реалістичне оповідання, а символічне. Ісус навмисне перебільшує розповідь, щоб ми глибше задумалися над її значенням.
Виноградник, за словами Святого Письма, це Ізраїль, робітники виноградника – це провідники Ізраїля: царі, священники, книжники, фарисеї тощо, а слуги, яких господар посилає (під господарем треба розуміти Господа) – це посланці Божі. Господь у своїй довготерпеливості не перестає посилати пророків, щоб виноградарі віддавали плід у свій час, а провідники Ізраїля не виконали свого обов’язку. Коли господар послав свого сина, вони і його вбили і викинули за виноградник, не віддавши йому шани гідного поховання.
Чого Ісус хоче нас тією притчею навчити? Ми відповідальні за своє життя. Іноді дивимося на несправедливості у світі і не розуміємо, чому комусь добре ведеться, а іншим ні? Однак, у Бога досконала справедливість! Так як виноградарів було осуджено, так станеться із кожним, хто не буде дотримуватися Божого Слова і виконувати Боже волю. Але й у цьому завжди є промінь надії.
Ісус розвиває цю тему, міняючи образ виноградника на будівлю, і каже: «Камінь, що його знехтували будівничі, – а він себе ототожнює з ним, – став каменем наріжним» (Мк 12,10) нової будівлі – церкви. Нові робітники – це апостоли та їх наступники.
У цій притчі Ісуса Христа маємо розгледіти себе і свою роль у ній, бо всі ми є частиною великого Божого плану спасіння. Ось де світить промінь надії. Якщо хочемо виконати цю місію, яку маємо від Господа, зробімо це разом дорогою соборности.
Венсен, каплиця святих Бориса і Гліба в Єпархіяльному домі, 28 січня 2022 р.