2 Кр 11,31 – 12,9
Прибігаємо до Господа і завжди його про щось просимо, надіючись, що він вислухає наші молитви. Якою несподіванкою було для апостола Павла, коли він, свідомий якоїсь проблеми – назвав це «колючкою сатани» (не знати, що це таке: чи хвороба, чи гріх, чи щось таке, що йому сильно дошкуляло), – тричі просив Господа відібрати це від нього. Можна було б сподіватися, що, коли Господь не послухав його за другим разом, то вже за третім, з певністю, вислухає. А Господь не усунув тієї «колючки сатани». Як це треба розуміти?
Нераз приходимо до священника чи до монахині, просячи: Помоліться за мене, ваші молитви скоріше дійдуть до Бога, ніж мої. А тут святий Павло – апостол народів, вибраний посуд Ісуса Христа – і Господь його не вислухав! Отож, що нам думати про це?
Найперше, завжди пам’ятаймо, що Бог ніколи нікому нічого на зло не робить. Ніколи! Нехай повторю це: Бог ніколи нікому нічого на зло не робить. Це означає, що навіть, коли Господь не вислуховує наших молитов, так як ми собі цього бажаємо, то це не нам на зло, не тому, що Бог нас не любить, але є якась причина, і було б добре, щоб ми шукали тієї причини, бо можемо навчитися великої Божої мудрости.
Чого можемо навчитися від того, що Бог не вислуховує наших молитов – не вислуховує їх так, як ми собі уявляємо? Може, щоб ми далі молилися, далі просили. Святий Іван Золотоустий каже, що, коли ми за щось молимося, то сам факт, що молимося, уже є вислуханою молитвою. Бо якою є мета молитви? – Бути з Богом. А як можемо бути з Богом? – Через молитву. Отож, коли молимося і коли знову просимо, – це вже вислухана молитва, тому що ми з Богом. А, може, Бог не хоче дати нам те, бо воно для нас не корисно? Уявімо собі, якби Господь порозв’язував усі наші проблеми, який був би наш наступний крок? Ми почали б думати, що вже Бога непотрібно, уже все добре, я все полагодив, сам собі вмію давати раду. А це – найгірше, коли нам здається, що без Бога можемо дати собі раду. Важливим є те, щоб ми далі шукали відповіді, чому Господь нас не вислуховує, так як ми цього бажаємо?
Коли будемо в покорі звертатися до Бога, щоб він нас навчив, то він може нам відкрити велику і глибоку мудрість, а саме, як любити. Любити – це не те, що нам показують у фільмах, це не щось романтичне. Любити – це найважча річ на світі. Ісус у Євангелію каже: Любіть навіть ворогів ваших, бо яка вам заслуга, коли любите тих, що вас люблять – ми ж усі так робимо! Але краще навчитися любити навіть людину, яка мене не любить, тому що це вже – передсмак вічного життя. Не думаймо, що в небі будуть ревалізація, помста, ненависть, що можемо бути далеко від тих, кого ми в житті не любили, – ні, і ще раз – ні! У небі будемо, як улюблені брати і сестри між собою, діти небесного Отця. Господь хоче нас навчити, щоб ми вже тепер так жили, бо будемо жити всю вічність, чого і треба надіятись.
Тому, дорогі сестри і брати, ніколи не знеохочуймося, але завжди шукаймо, чого Господь хоче нас навчити через наші життєві досвіди, навіть через те, що він не вислуховує наших молитов, бо, як казав Павло, саме через нашу неміч проявляється Божа благодать. Вірмо, що Господь нас любить і що хоче навчити нас жити у мирі, в любові і з милосердям.
Люрд, біля Ґротти появи Матері Божої, 18 жовтня 2020 р.