Лука 10, 38-42; 11, 27-28

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці не описане в Євангеліях. Про нього знаємо із так званого Протоєвангелія святого Якова. Це – апокрифічний твір із половини другого сторіччя, який описує, як трилітню Марію батьки, Йоаким і Анна, привели до храму в Єрусалимі. Там вона виховувалася і приготовлялася – хоч ніхто цього не знав – до великої місії: стати матір’ю Божого Сина. Зовні все виглядає дуже просто: Марію приводять до храму, де буде виховуватися аж до часу, допоки її не видадуть заміж. Але церковні піснеспіви описують велику радість, з якою ця процесія відбувається, і виявляють Божу обітницю: «сьогодні проображується Боже благовоління і спасіння людей проповідується» (тропар свята). Через Богородицю прийде спасіння для світу! Син Божий стане людиною – одним із нас. Ця обітниця просвічує свято і робить його радісною подією. Очевидно, ще багато років мине, поки це благовоління сповниться. Ще не було Благовіщення, Різдва, ще Ісус не вмер на хресті, не воскрес із мертвих; але Введення в храм уже вказує на те, що має відбутися. Це є причиною великої радости сьогоднішнього свята.

Як можемо ми дивитись на цю подію і себе побачити в ній?

Треба собі пригадати, що ми також є дітьми обітниці! Господь Бог обіцяє для нас спасіння, щасливу майбутність у вічності, велику радість у Господі. Але зараз ми цього всього не бачимо, так як Мати Божа не була свідомою того, що Бог діяв через неї. Можемо в це тільки повірити. Так як Божі обітниці сповнилися в житті Богоматері і через пасхальне таїнство Ісуса Христа, так треба вірити й надіятись, що ці ж обітниці здійсняться і в нашому житті. Тому радіємо сьогоднішнім святом – спасінням, яке Господь нам дарує.

Однак, треба нам також брати участь у сповненні Божого плану спасіння. З одного боку, спасіння вже є дійсністю: Христос уже помер, уже воскрес, уже подарував нам спасіння. З другого боку, воно ще не завершилось повністю; ми живемо в часі напруги між тим, що вже є, і тим, чого ще нема. Час напруги наповнений випробуваннями, терпіннями, а також і радощами. Це – образ нашого життя.

Як нам провести цей час напруги – між обітницею і її сповненням у вічності? Слід жити обітницею, так як Божа Мати: у храмі Господньому, тобто – жити в Божій присутності, пам’ятати, що Бог є з нами, Божа любов нас обіймає, його Провидіння нас веде, і навіть у найважчих хвилинах найбільшого терпіння Бог не стоїть осторонь, але він з нами. Таким чином живемо Божою обітницею. Отож дозвольмо Богові привести нас у храм Господній, щоб жити в Божій присутності і вірити, що все, що Господь обіцяв, він і сповнить.

Венсен, Єпархіяльний дім, 21 листопада 2020 р.
Париж, катедра святого Володимира Великого, 4 грудня 2020 р.