Проповідь Владики Гліба Лончини у свято ВОСКРЕСІННЯ Господа нашого Ісуса Христа

Ів 1,1-17

Яким було воскресіння Ісуса Христа?

За свого життя Ісус воскрешав померлих: дочку Яїра, сина вдови з Наїн, праведного Лазаря. Та ці особи повернулися до життя, а згодом знову померли.

Христове воскресіння не було таким. Христос воскрес із мертвих до нового життя – подібного і неподібного до людського. Воно було схоже до нашого: Христос їв зі своїми учнями, з’являвся у власному тілі. Воно також було і несхоже: учні з Емаусу не пізнали, що той, хто ходив з ними, є Ісус Христос. Він був у тілі, але немов би не в тілі, проходив же крізь замкнені двері.

Це прообраз того, що й нас чекає. Христос воскрес із мертвих не для себе самого, але щоб нас воскресити до нового життя, де не буде обмежень, хворіб чи нещасть.

У неділю Пасхи читаємо Євангеліє від Івана, яке вчить нас, що Господь приготував для тих, хто його любить.

Євангелист починає розповідь не з історії, а з передісторії: «Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і Бог був Слово» (Ів 1,1).

Слово, яке Бог Отець промовив і ним усе створив – це Ісус Христос. Євангеліє нам оповідає, що це Слово було споконвіку.

Але в один момент історії Боже Слово прийшло на землю і прийняло людську природу. Святий Іван проголошує це словами: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (в. 14). Це є об’явлення про «воплочення», утілення Сина Божого. Ісус, будучи з природи Богом, узяв на себе ще другу природу – людську, став одним із нас для того, щоб ми могли стати дітьми Божими. Адам і Єва відреклися були Божого дитинства, а Христос прийшов, щоб нам його відновити.

У літургійних службах Страсного тижня ми почули, як людина відцуралася Сина Божого, засудила Ісуса Христа на смерть і розп’яла його на хресті. Євангелист Іван з жалем констатує: «Прийшло до своїх – а свої його не прийняли» (в. 11). Це наша з вами історія, бо грішити – це не послухати Боже Слово, не прийняти Ісуса Христа.

Божий Син не прийшов, щоб нас засудити, а щоб вивести із темряви і привести до спасіння. Святий Іван пише, що для тих, що прийняли його, він дав «право дітьми Божими стати» (в. 12). Це великий привілей і честь, це наша ідентичність, ким ми є: ми є Божими дітьми завдяки хресній жертві Ісуса Христа і його воскресінню з мертвих.

Євангелист закінчує свою благовість, кажучи: «І ми славу його бачили» (в. 14). Можливо, ми заперечимо: Де ми бачили його славу? Ми ж не бачимо Ісуса Христа, так як ви бачите мене. Відповідь проста: у всьому, що робимо в церкві, коли приймаємо святі таїнства, молимося, читаємо Святе Письмо – бачимо Божу славу, бо зустрічаємо саме це Слово, яке було споконвіку. Це ж і остаточна мета нашого життя: тут, на землі прийняти Боже Слово, слухатись його, жити як Божі діти. Тоді й нас Христос воскресить в останній день, щоб усю вічність утішатись нашою гідністю в Бога.

Дорогі сестри і брати, святкуючи Великдень, дякуймо Богові за втілення Божого Слова Ісуса Христа і його воскресіння з мертвих, за дар життя, яке він здобув для нас. Завжди слухаймо Боже Слово, яке промовляє до нас. Нехай же наша вдячність спонукає нас умерти з Христом, щоб жити з ним і служити одні одним у любові.

Saint-Germain-en-Laye, церква Saint-Louis, 4 квітня 2021 р.
Париж, церква Saint-Sulpice, 2 травня 2021 р.