Проповідь Владики Гліба Лончини у Неділю святих отців VII вселенського собору

Три рази в літургійному році Церква святкує пам’ять святих отців. Неділя після Вознесіння – це споминання отців I вселенського собору, який відбувся в Нікеї 325 року; у липні споминаємо отців шести вселенських соборів, а сьогодні – отців VII вселенського собору. Його скликав патріярх Тарасій за підтримкою візантійської імператриці Ірини до Нікеї (нині Ізнік у Туреччині) у 787 році. Метою цього собору було пояснити і задекларувати науку Церкви щодо почитання святих ікон, що їх візантійські імператори забороняли вшановувати, бо, мовляв, поклонятися перед куском дерева, на якому намальований Ісус Христос, чи Мати Божа, чи святий – це ідолопоклонство. Цей рух називається іконоборством. На жаль, у той час дуже багато ікон було знищено, і тому збереглося мало ікон до восьмого сторіччя. Церква, однак, це вважала єрессю і вчила, що ікони можна почитати і молитися перед особами, які зображені на них. Оборонцями ікон у тих часах були головно святий Іван Дамаскин, святий Теодор Студит та інші. 

На чому базується почитання ікон? Воно основується на правді про воплочення/втілення Ісуса Христа, коли Син Божий став людиною. Бог невидимий, але невидимий Бог в одному моменті в нашої історії став видимою людиною. Саме це є принципом, за яким можна зображати у мистецтві невидиму особу у видимий спосіб. Собор у Нікеї проголосив, що іконі віддаємо пошану, почитання, а не богопоклоніння, яке належить тільки одному Богові. 

На ікону можна по-різному дивитися. Це твір мистецтва. Коли в музеї оглядаємо картини з життя Ісуса Христа, чи Матері Божої, чи святих, можемо подивляти високе мистецтво. Та, зазвичай, ми не молимося перед образами в музею, а перед іконою – так. Ікона відрізняється від образів з біблійними сюжетами чи з життя святих. Вона має також повчальне значення. У давніх часах люди, назагал, не були грамотними, не вміли читали, отож, дивлячись на ікони, вони навчалися правд віри. Це була «катехиза в образах». 

Ікона – це, понад усе, присутність. Чому поклоняємося перед іконою, цілуємо її, виявляємо пошану перед іконою? Тому що наша любов, пошана й молитва не йдуть до куска дерева, але до особи, яка намальована на нім. Тому ікона має таїнственне значення. Важливо, щоб не тільки в церквах, а й у наших домах були ікони – навіть якщо вона не мальована, а друкована. Треба вдома перед іконами молитись, виховувати дітей у цьому дусі. Найголовніше, щоб, бачачи ікону, ми піднесли молитву до того, хто зображений на ній. Ікона пригадує нам присутність живого Бога в нашому житті. Бо, погодьтеся, ми постійно забуваємо про Бога. А ікона своєю таїнственною присутністю пригадує нам про нього. 

Тому, дорогі сестри і брати, молімось перед іконами з новим розумінням. Нехай вони допомагають нам жити в Божій присутності.

Париж, катедра святого Володимира Великого, 25 жовтня 2020 р.