Кл 3,4-11

Нам інколи здається, що, коли виконуємо духовні вправи, молимося, постимо, ходимо до церкви, приймаємо святі таїнства, нічого не міняється в нашому житті. Часом це приводить до знеохоти. Однак, дорогі мої, так не мусить бути, бо все, що робимо в духовному житті, має свій сенс і дає результати, якщо в цьому беремо активну участь. Коли Церква приготовляє нас до великого свята, робить це для нашого добра, щоб ми жили у правді і могли відчути правдиву радість свята. Натомість у світі, усе спонукає нас більше купувати, забавлятися, щоб, мовляв, тим зробити себе щасливими. Та це самообман. Церква у підготовці до Різдва заохочує нас постити в часі Пилипівки, у приготовлянні до Великодня відбути Великий піст – це часи духовної напруги, тяжкої праці і боротьби над собою! 

Святий Павло приходить нам на допомогу в сьогоднішньому читанні, яке Церква подає на неділю Праотців, щоб нас гідно приготувати до приходу нашого Спасителя. Апостол остерігає нас перед двома великими небезпеками і проблемами нашого життя: це – нечистота і гнів.

Найперше, Павло каже: «Умертвлюйте … ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість, що є ідолопоклонство» (Кл 3,5). Це опис людських дій у світі – але ж при чому тут ідолопоклонство? Ідолопоклонство означає ставити щось на рівні з Богом, або замість Бога. Чому нечистота й зажерливість є гріхом? Тому що ставимо свою користь, приємність, чи іншу людину на місце Бога. Павло закликає не чинити розпусти, не чужоложити, бо це – учинки, якими викидаємо Бога з нашого життя. 

У боротьбі з нечистотою усе починається від думки, а думка провадить до бажання й пожадання, а пожадання провадять до діл. Треба остерігатися всяких нечистих думок, усякого роду пожадання іншої особи. Це включає те, що бачимо в інтернеті чи у фільмах і журналах, знимки, образи, провокативні реклами. Мусимо бути обережними, бо воно нищить людський дух, людську психіку. Коли людина дивиться на ці картини, починає вважати іншу людину за річ, яку можна використати, а відтак викинути. 

На тому ж то полягає гріх нечистоти, що людина дивиться на іншу – не як на особу, гідну пошани, Божу дитину, дар Божий, а як на річ, якою можна «побавитись». Може, нам це так не виглядає, бо, можливо, дивимось на такі образи і кажемо собі: я тієї людини не знаю, вона немає жодного значення для мене. Нам тому так легко приходиться згрішити, бо особи, зображені в порнографічних образах – безіменні. Коли щось не має імени, воно нас не обходить. А повинно. Надаймо їй чи йому ім’я, і ми цілком інакше до цього ставимося. Зробім собі такий експеримент: якби на місці людини, яку бачимо на картині, була найдорожча для нас особа – наша жінка, чоловік, дитина – ми жахнулися б. Ми навіть такого собі не дозволили б подумати. Природно – це було б для нас нестерпно. І це якраз доказ, що ми свідомі, що дивитись на порнографію є злом… Тому Павло нас перестерігає. Нам треба уважати на те: як думаємо, що робимо, на що дивимося – бо все це впливає на наше духовне життя і може перешкоджати нам у спілкуванні з Богом. 

Друга тема, про яку говорить Павло – це гнів. Він закликає: «Відкиньте … геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! Не говоріть неправди одне одному» (в. 8-9).

Не говорити неправди… Ми іноді кажемо: ця неправда нікому не шкодить, це маленька річ. Однак, не маловажна це річ, бо неправда віддаляє нас від Бога. Як ми допустимось однієї маленької брехні, то за нею прийде і друга, і третя. А неправда відчужує нас від Господа, бо Бог є правдою. 

Апостол також каже вважати на гнів. Самі знаємо, як гнів може нас озлобити, міняти, допроваджувати до чогось такого, чого опісля соромимося і за жалкуємо: чому ж я не стримав себе? Слід боротися з гнівом, бо, якщо цього не зробимо, то гнів відтак керуватиме нами. Найгірше те, що гнів доводить до ненависти, а ненависть – це диявольське діло. Якщо навіть одну особу ненавидимо, ми вже не слухаємо Бога, а слухаємось ворога. 

Це не є жарти, дорогі мої, нам треба дуже уважати на себе. Очевидно, що гнів – це емоція, відчуття, ми не можемо того оминути, коли, наприклад, щось нас позлостить. Це ще не є гріхом, бо все, що є поза нашим контролем, не є гріхом. Але, що ми з тим далі робимо, визначає, чи це буде гріх, чи чеснота. Отже, якщо я у гніві когось поб’ю або комусь зло скою, я грішу. Натомість, якщо я позлостився, але собі сказав: так не можна, мушу вважати; Боже, допоможи мені, стримай мене; Господи, прости цій людині – то ми ростемо в чеснотах, бо поборюємо гнів і діємо за Божим Духом і. 

Святий Павло нас закликає не гніватись, тому що ми «з себе скинули стару людину з її ділами» (в. 9). Ісус прийшов, щоб зробити з нас нових людей. Стара людина – це не людина старшого віку; це людина, яка діє суто за людськими звичаями і хибами. Але Христос народився і став одним із нас, щоб ми «одягнулися в нову [людину], що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця» (в. 10). 

Тому, дорогі сестри і брати, остерігаймося гріха і всякої нечистоти та гніву. Якби, не дай Боже, хтось згрішив нечистотою чи іншим гріхом, не чекаймо довго, щоб висповідатися. Чим скоріше висповідаймося, щоб можна було прийняти святе причастя! Не чекаймо аж до кінця місяця, чи наступного свята, чи Великодня. Не ходімо з тяжким гріхом на душі, бо Господь хоче нас звільнити з нього! Він нас не осуджує, навпаки, хоче нам допомогти. У тому полягає вся добра новина Христового євангелія: грішимо проти Господа Бога, а Господь Бог хоче нам допомогти, щоб ми того далі не робили. Більшої доброти нема у світі.

Отож, цінімо те, що Христос робить для нас, народившись у Вифлеємі Юдейському, і, у свою чергу, народжуючись у нашому серці. Павло проголошує: «Коли ж Христос, [наше] життя, з’явиться, тоді і [ми] з ним [з’явимось] у славі» (в. 4).

Париж, собор святого Володимира Великого, 27 грудня 2020 р.