Гл 6,11-18

Сьогодні збігаються три події, три неділі. Це – п’ятнадцята неділя по Зісланні Святого Духа, передсвяття Різдва Пресвятої Богородиці, яке завтра будемо святкувати, і неділя перед Воздвиженням, яке будемо святкуватимемо наступної неділі.

Ми чули в читанні Апостола, що Павло говорить несамовиту річ. Він каже: «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гл 6,14). Для нас воно не звучить дивно, бо хрест – особливо дорогий і святий символ для нас: носимо його на шиї, вішаємо по стінах, поклоняємося перед ним. Але для людей першого сторіччя хрест був страшною річчю: засобом тортури, знаком покарання. Людина мучила іншу, знаходила задоволення в тому, старалася ще й більше надокучати та мучити її. Хрест був ознакою людської злоби і гріха. Отож, коли Павло каже, що хвалиться хрестом Господнім, то це так, як би ми сьогодні сказали: хвалюся ґільотиною чи електричним кріслом! Воно було б неприйнятно! Тут, у Франції, людям стинали голову ґільотиною, а в Америці смертну кару завдавали електричним шоком. Отож чому Павло хвалиться хрестом, коли це такий страшний знак смерти й тортур? 

Апостол хвалиться хрестом Господнім, тому що це був інструмент, яким людина хотіла знищити Бога, – натомість Бог перетворив цей знак смерти у знак життя! Це є незбагненне, незрозуміле для нас. Як так сталося? Бог воскресив свого Сина після страшної смерти на хресті за наші гріхи. Але ж це ми мали бути розп’ятими, не Ісус! Ісус був невинним! Це ми, грішні, мали бути покарані. Натомість Ісус узяв на себе наші гріхи і нашу кару! Саме тому розп’яття і воскресіння є великим знаком Божої любови. 

Далі Павло каже: через хрест «для мене світ розп’ятий, а я – світові» (там само). Знову ж таки, це може нас дивувати, бо ми ж звикли, що маємо любити світ, у якому народилися і живемо. Це єдиний світ, який маємо! Треба шанувати життя, шанувати природу. Світ добрий, тому що Бог його створив, і все на світі є добрим. 

Коли святий Павло каже, що «для мене світ розп’ятий, а я – світові», він не говорить про світ, який є добрий, про природу. Він говорить про гріх світу, коли люди відкидають Бога. Ото є той світ, якого відрікається святий Павло. Щось подібного відбувається в нашому житті. Хочемо бути здоровими, мати силу зробити все, що потрібно, рости, розвиватися, творити добро, але нераз находить на нас хвороба. Не тішимося нею, ні! Радше лікуємося, тобто «відрікаємося» хвороби; ми її не хочемо, тому «воюємо» проти неї. Отже, це є те, що Павло хоче нам сказати але в духовному значенні. Він не відкидає доброти світу, а відкидає те, що проти Бога, – світ, який не дякує і не поклоняється Господеві. 

Укінці, Павло каже третю несамовиту річ – дивовижну для євреїв першого сторіччя: «Ані обрізання, ані необрізання є щось, лише – нове створіння» (6,15). Для євреїв обрізання було не лише фізичним явищем, але й духовним знаком союзу з Господом Богом. Хто був обрізаний, належав до Божого народу, а необрізаний був відкинутим, згідно з їхньою ментальністю. Отже, для єврея – це було щось найважливіше, так як для нас сьогодні євхаристія. Ми ж ніколи не хотіли б навіть почути, мовляв, чи приймаєш святе причастя, чи не приймаєш, – усе одно. Ні, це не так! Якщо Павло каже, що обрізання і необрізання є нічим, то має на увазі те, що через воскресіння Ісуса Христа постало нове створіння. Найперше Ісус Христос є тим новим створінням. Коли Ісус воскрес, він увійшов тілесно через замкнені двері. Ми такого не зробимо. Це образ того, що він відновлений, повернувся до життя, але не до земного, фізичного, а до нового життя, до такого, яке будемо мати після смерти. Та це нове створіння уже тепер присутнє, як Ісус каже в сьогоднішньому Євангелію про життя вічне. Отже нове сотворіння – це Ісус Христос, його таїнственне тіло, Церква, це – ми. 

Отож, який треба зробити висновок? Якщо ми є новим створінням, тоді треба жити, як нове створіння, тобто – жити, так як Ісус Христос учить у Євангелію. Не сміємо мати ненависти один до одного, комусь зла бажати, не можна жити у несправедливості. Мусимо жити як нове сотворіння, – так як будемо жити в небі. У небі не буде чварів, сварок, ненависти, зависти, і всякого іншого бруду. Отже, жити як нове сотворіння означає: жити так, як будемо жити у вічності. 

Та постає питання: як це можливо? Та ж ми немічні, грішні люди. Урочистість святого причастя дає нам відповідь. 

Дорогі в Христі, дорогі діти! Сьогодні для Вас великий день, коли урочисто, після першої сповіді, приймете до свого серця Ісуса Христа. Скажіть, будь ласка, якщо ви любите якийсь вид спорту і хочете в ньому удосконалюватися, щоб стати переможцем, чи можете перестати їсти, наприклад, тиждень, місяць, або й рік? Ні, неможливо жити без їжі! Так само з духовним життям. Не можна провадити духовного життя без святого причастя, без єдности з Ісусом Христом, без його поцілунку. Святе причастя – це немов поцілунок Ісуса для Вас. Тому приймаємо його устами, бо це Ісус нас цілує, любить, бажає нам добра, хоче нам допомогти. 

Тому, дорогі діти, і дорогі сестри і брати! Стараймося над цими речами роздумувати, особливо з нагоди таких свят, як Воздвиження, яке буде на другий тиждень. Роздумаймо над жертвою любови Ісуса Христа на хресті за нас, заради нас, замість нас, і як він хоче через дар його тіла і крови утвердити це нове життя, нове створіння в нашому житті. Цінім ці таїнства! І нехай Бог миру буде завжди з нами та допомагає нам, щоб, будучи новим сотворінням, ми жили як нове створіння.

Венсен, парафія Всіх святих, 20 вересня 2020 р.