Одна річ, яка характеризує життя Божої Матері – це радість. Перше слово, яке ангел сказав у Благовіщенні, було: «Радуйся, благодатна!». Цю радість Марія носила ціле своє життя, хоч воно й не було легким. Не думаймо, що їй це все легко далось, тому що вона непорочно зачата, і, тим самим, безгрішна. Вона була такою самою людиною, як ви і я, однак радість випромінювала з її душі й серця. 

Як це пояснити? Коли відійшов від неї ангел, каже євангелист, Марія пустилася швидко в дорогу, щоб відвідати свою кузинку Єлисавету. Чому? Бо хотіла поділитися Божою радістю і допомогти своїй сестрі в її вагітності у такому пізньому віці. Єлисавета під впливом Святого Духа відразу відчула цю радість і сказала: «Здригнулося дитя в моїм лоні». Іван Хреститель, якого вона носила, з радістю відреагував у її лоні. 

Як це пояснити? Божа Мати промовляє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі Спасі моїм». Зверніть увагу, на що вона наголошує: не на тому, що вона є Матір’ю Божою, що приведе на світ Божого Сина – Месію, якого сотні літ чекали ізраїльтяни. Вона не радіє собою, а радіє «у Бозі Спасі моїм». Ось тут ключ розуміння її радости – вона радіє в Бозі! Це є джерелом також і нашої радости, над чим нам треба попрацювати, бо, погодьтеся, коли ми радіємо? – Коли нам добре, коли ми спокійні, здорові, коли все гарно виходить. Ми всі радіємо, є над чим радіти; ніхто нам цього не жалує. Однак, коли починаються проблеми, не даємо собі ради зі своїми труднощами, часто падаємо духом і не знаходимо в собі радости. Чому? Бо думаємо, що радість – це веселість. Радість – далеко не те! Не думаймо, що Матері Божій було весело, коли вона стояла під хрестом! Радість – це не веселість. Радість – це внутрішнє переконання, що Бог є з нами, усім провадить і все вийде на добро. Ось радість! Зауважте, що джерело радости не є в нас. Тому не падаймо духом, коли ми не відчуваємо радости і не знаходимо в собі радости, бо ми її справді не маємо! Її треба шукати поза собою – у Бозі, у Святому Дусі. Коли це зрозуміємо, це нам відкриє цілком інший світ. Тоді зуміємо радіти навіть посеред смутку, бо, знову ж таки, радість – це не веселість. Радість – це внутрішнє переконання, що Бог усім керує і що Бог усе допровадить до добра. Зло не може мати останнього слова в Господа – ось джерело нашої радости. Тому, навіть коли нам важко на землі – через хворобу, чи проблеми, чи в родині, чи в суспільстві – зберігаймо внутрішнє переконання, що Бог усе бачить і буде нам допомагати, щоб усе це обернулося на добро. 

Але Господь потребує нашої співпраці. Треба молитися, просити Бога, щоб ми не були самовпевненими, що «я з усім собі дам раду». Ні, не дам ради. Однак, як казав Павло: «Я можу все в тому, хто скріплює мене». 

Тому, дорогі сестри і брати, радіймо у Святому Дусі! Це знак нашої віри, коли посеред терпінь можемо сказати: «Довіряю тобі, Боже, що ти обернеш усе на добро». Тоді матимемо радість, про яку Ісус сказав, що ніхто нам її не відбере.

Люрд, біля церкви Успіння Богородиці, 17 жовтня 2020 р.