Проповідь Владики Гліба Лончини на Усікновення голови Івана Предтечі

Однією з ознак святости – це звертати свою увагу до Бога, а не на себе і свої добрі вчинки. Таким був Іван Хреститель, який ціле своє життя вказував на Ісуса Христа – уже з лона матері. «Здригнулася дитина в її лоні» (Лк 1,41), коли Єлисавета стрінула Марію, матір Спасителя.

Коли Іван пішов у пустелю, проповідував «хрещення покаяння на прощення гріхів» (Мр 1,4). Він не притягав людей до себе, але закликав їх навертатись до Бога. Він завжди стверджував, що «той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взяття» (Мт 3,11). Коли прийшов Ісус на Йордан, Іван вказав саме на нього: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів 1,29). Коли між його учнями почалася заздрість, що люди переходять до Ісуса, Іван відповів: «Йому треба рости, мені ж – маліти» (Ів 3,30). Це ознака святого, який шукає слави не для себе, а для Бога.

Коли Івана було ув’язнено, він послав учнів до Ісуса, щоб спитати: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Іван ради самих учнів послав їх до Ісуса, щоб вони почули з його уст, що він справді Месія, а ознаки цього є в тому, що пророки передбачували: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (в. 5).

Вкінці, Іван своєю смертю – більше, ніж словами – вказав на Ісуса Христа, бо поклав своє життя за нього. Страсті Івана попереджали страсті Ісуса, символізуючи майбутні муки Христа за наші гріхи. Іван завжди вказував на Ісуса і свідчив йому. 

Та не кожна людина так робить. У сьогоднішньому євангелію ми почули, як цар Ірод зовсім не думав про добро інших, а думав лише про себе. Будучи п’яним, він зробив таку нерозумну клятву: «Чого би ти тільки в мене не просила, дам тобі, хоч би й половину мого царства» (Мр 6,23). А коли дівчина попросила голови Івана Хрестителя, він засмутився. Це означає, що йому совість промовляла, він знав, що щось невпорядку, що так не можна робити. Однак він не подумав про Бога, Божі закони, слово Боже, а думав про себе, свою репутацію, йому було б соромно перед вельможами відкликати свою клятву. Тому він відважився на цей страшний злочин. 

Так само Іродіяда не думала про добро навіть самого Ірода, а думала лише про себе. Вона хотіла помститися Іванові за те, що він говорив, що їхнє подружжя неправильне, їм не личить жити разом. Тому намовила свою дочку, щоб вимагала від Ірода голову Івана Хрестителя.

Сьогодні згадуємо це усікновення голови Івана Хрестителя. Це сумна подія в історії, як людина, не дивлячись ні на Бога, ні на будь-кого, коїть зло іншій людині.

Саме в цей день, 11 вересня, 19 років тому в Нью Йорку стався великий теракт, у якому загинуло багато людей. Що більше, це зроблено в ім’я Боже! Такою є людина… Тому в цей сумний день молимось за всіх жертв терактів і злочин проти людського життя. Але слід молитись також і за тих, хто скоїв зло, пам’ятаючи, як Христос молився: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34).

Тому, дорогі в Христі, не сміємо падати духом! Маємо брати приклад від великих святих в історії. Берім приклад і надхнення від Івана Хрестителя, який вказував не на себе, а на Ісуса Христа, свідчив Христові найперше своїм життям, а відтак і словами.

Намагаймося й ми свідчити Христові, вказувати на Ісуса нашим дітям, дружині, чоловікові, співробітникам, кожному, кого стрічаємо в житті – як на нашого Спасителя, як на Агнця Божого, що бере на себе наші гріхи з любови до нас, щоб таким чином ми жили для Христа, та не боялися за нього і покласти свою голову.

Париж, катедра св. Володимира Великого, 11 вересня 2020 р.