Проповідь Владики Гліба Лончини на свято Воздвиження Хреста Господнього (за григоріанським стилем)

Сьогодні святкуємо Воздвиження Чесного Хреста Господнього – на пам’ять того, що в ІV сторіччі свята Єлена, мати Константина Великого, імператора Візантії, віднайшла правдиве дерево хреста, на якому Ісус Христос був розп’ятий. Архиєпископ Єрусалиму взяв цей хрест і торжественно підніс його. Воздвиження означає «піднесення». Архиєпископ возніс, щоб народ побачив хрест і поклонився йому.

Під час утрені (а ми це зробимо також і під час Літургії на наступній ектенії) священник бере хрест, який лежить на тетраподі, і його підносить. Тоді при співі «Господи помилуй», мелодія якого буде понижатися, хрест буде опускатися, і ми всі будемо поклонятися йому; відтак хрест буде підніматися, і мелодія співу також. На кінець священник благословляє народ хрестом, так як це зробив архиєпископ Єрусалиму в IV сторіччі. 

Це для нас нагода роздумати над таїнством Хреста Господнього – «пасхальним таїнством» смерти і воскресіння Ісуса Христа. Будемо співати: «Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святе воскресіння твоє славимо». Це таїнство об’єднує розп’яття і воскресіння. Воскресіння означає, що Бог Отець прийняв цю жертву Ісуса на хресті за наші гріхи замість нас, бо це ми мали бути розп’ятими, це ми грішні, не Ісус. Але він на нашому місці, замість нас пішов на хрест, тому що Бог ненавидить гріх і смерть. Бог не хоче для людини гріха і смерти. Щоб визволити нас із цих лиха, він послав свого Сина. 

Людський рід згрішив проти Бога, а Бог віддає самого себе, свого Сина на хресті, щоб урятувати людину, щоб визволити нас від наших гріхів і від смерти, тому що віримо, що по смерті встанемо. Сповідуємо у Символі віри: «очікую воскресіння мертвих». Це стосується нас, ми воскреснемо після смерти, спершу з душею, опісля тіло також воскресне при кінці світу. Віримо, що воскреснемо, бо Христос своєю смертю на хресті і своїм воскресінням знищив гріх і смерть. 

Але ви, може, скажете: «Якщо Христос переміг гріх і смерть, чому ж далі грішимо?» Це тому, що ми –  зранене людство, терпимо наслідки гріха Адама і Єви. Це подібно, якщо хтось займався наркотиками, чи іншими небезпечними речовинами, а потім у нього народилася дитина неповносправною чи хворою. Це не вина дитини, але це є наслідок зловживання її батьків чи дідів. Подібно й ми унаслідували неміч гріха, духовну темноту. Чи нам не легше згрішити, аніж щось доброго зробити? Але ми не хотіли б, щоб так було. Ми не грішимо, тому що хочемо зла. Грішимо, тому що ми немічні, адже ж ми успадкували цю неміч через гріх Адама. Однак Христос прийшов нас визволити.

У давнину брали продавали людей у невільництво на базарі. Такого раба купував той, хто дав найвищу ціну. Тоді цей раб ставав власністю нового пана. Аналогічно, ми були рабами гріха. А Христос нас викупив з неволі! І тепер маємо нового пана. Ми є його власністю, ми є його рабами тепер. Це – почесний титул. Не треба боятися тієї назви, коли чуємо в церкві молитву «за раба Божого…». Це велика честь, бо нас було визволено з рабства диявола, а тепер ми стали рабами Божими, рабами Ісуса Христа, який нас любить, який бажає нам добра, бажає, щоб ми розвивалися і жили – не так як диявол, який бажає нам смерти. Це не скасовує факту, що ми є також дітьми Божими. Кожний із нас є сином Божим, дочкою Божою, бо в нашій вірі не мусимо обмежуватися до «цього» чи «того». У нашій вірі є і «це», і «те». Ми є і рабами Божими, тому що визволені від гріха і смерти, і дітьми Божими, тому що Господь нас усиновив, удочерив. Він зробив нас своїми улюбленими дітьми. Усе це є таїнством нашої віри – завдяки хресній жертві Ісуса Христа і його воскресінню. 

Тому, дорогі сестри і брати, святкуючи Воздвиження чесного й животворного Хреста, коли будемо поклонятися цьому Хрестові, на якому висів Ісус Христос, коли будемо співати: «Хресту твоєму поклоняємося, Владико, і святе воскресіння твоє славимо», співаймо це з новою вірою, з новим знанням, із вдячністю до Ісуса Христа за його любов до нас, за те, що Бог направив наше життя і дарував нам нове життя. Наше життя буде виявом вдячности Богові, коли будемо любити ближніх, жити у праведності та служити одні одним.

Санліс, храм святих Бориса і Гліба, 13 вересня 2020 р.