Проповідь Владики Гліба Лончини на початку Хого Єпархіяльного собору

Єв 11,8.11-6

Розпочинаємо сьогодні наш десятий Єпархіяльний собор на тему: «Еміграція, поселення і глобальна єдність УГКЦ в коронавірусному світі». Зауважте, що ми трішки змінили назву. Спершу було: «у посткоронавірусному світі». На жаль, ще довго будемо жити з цією пандемією, тому мусимо шукати засобів до співжиття з нею.

Тому сьогодні застановімся над тим, як зараз живемо, що нам говорить Господь і як пристосуватися до Божого слова.

Під час пандемії чекаємо, щоб вона чимскоріше закінчилася, щоб повернутися до «нормальних» часів, бо все це нам уже набридло. Мусимо погодитися з різними обмеженнями, носити маски, не можна зустрічатися, ні святкувати, як це було раніше, є багато незадоволень і нарікань через дану ситуацію.

Однак, дорогі мої, важливо завжди пам’ятати, що в будь-якій хвилині нашого життя є мільярди людей, яким набагато гірше від нас! Тому перше правило, якого нам треба дотримуватися – це не нарікати! Зазвичай нарікаємо, тому що нам чогось бракує. Але ж не думаймо про те, чого не маємо, а звернім увагу на те, що маємо і можемо зробити. Пандемія нас змусила зупинитись. Не можемо ходити до театру, в кіно, у ресторан. Це розчаровує. Зате змушує застановитися над собою, більше молитись, бути поруч з рідними чи поспілкуватися з іншими – навіть по цілому світі. Отож, подумаймо над тим, що позитивного можемо зробити в час пандемії.

Щодо Божого слова: сьогоднішнє читання з послання до Євреїв дає нам приклад Авраама й Сари, які також жили в нелегких часах. Господь сказав Авраамові, щоб покинув свою країну і переїхав у чужу землю. Сара в похилому віці мала народити сина. Це були великі труднощі, з якими їм треба було жити. Та що їх підтримувало? Вони не думали про минуле, не хотіли повертатись до того, що було, не шукали своєї попередньої батьківщини, але дивилися вперед і прямували до майбутньої батьківщини – небесної. Вони були свідомі того, що на цій землі вони є приходнями й чужинцями, і що це не вічне, бо Бог приготовляв їх до чогось кращого. Це їх тримало у надії, вірі і взаємній любові.

Чого можемо навчитися і що можемо взяти з сьогоднішньої ситуації? Можемо з надією дивитися вперед, так як Авраам і Сара, тому що нічого нема вічного на цій землі. Пандемія також закінчиться, як і труднощі, і все наше життя. Маємо мету перед собою, до якої йдемо.

Далі, треба жити у вірі. Не думаймо, що можемо байдикувати, не дбаючи про людей чи про планету. Ні, якщо прямуємо до вічного життя, це нас зобов’язує з великою відповідальністю ставитися до теперішніх реалій, як приготування до вічности.

Врешті-решт, треба жити в любові, бо Христос перестерігав нас, кажучи, що «через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (Мт 24,12). Це є великою небезпекою, з якою треба боротись, щоб наша любов не охолола. Натомість треба дбати одні про одних, допомагати, підтримувати.

Користаймо з часу пандемії, щоб не нарікати, а шукати те, що можна зробити; дивімось на приклади біблійних осіб; прямуймо до небесної батьківщини у вірі, надії й любові.

Венсен, каплиця святих Бориса і Гліба, Єпархіяльний дім, 29 січня 2021 р.