Діяння апостолів 5,12-20

В історії первісної Церкви, описаній у Діяннях апостолів, можемо побачити паралелі з життям Ісуса Христа, яке представлене в Євангеліях.

Так як Ісус творив чудеса серед людей: оздоровляв, виганяв бісів, воскрешав померлих, так і «руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі» (Ді 5,12). «Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували» (в. 16).

Кровоточива подумала собі: «Як тільки доторкнуся до краю [Ісусової] одежі, видужаю» (Мт 9,21). Так і віруючі Єрусалиму «на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на кого-небудь із них упала» (Ді 5,15).

Як за Ісусом ходила велика кількість людей, так і на початках Церкви «віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків» (в. 14).

Та паралелі не закінчуються тут. 

Як до Ісуса фарисеї і книжники ставились ворожо, переслідувавши його та, остаточно, арештувавши, так і «тоді первосвященник і всі ті, що були з ним, … повні заздрощів, наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці» (в. 17). 

Але ж це не настрашило Христових учнів! «Уночі ангел Господній відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, мовив: „Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього“» (в. 20), згідно зі словами Ісуса, щоб у його ім’я «проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму» (Лк 24,47).

Ці паралелі з історії древньої Церкви та життя Христа вказують на те, що Ісус справді не покинув своїх учнів. Вознісшись на небо і зіславши Святого Духа, Христос був присутній у Церкві і керував нею, так як за життя провадив апостолами.

Те саме відбувається і в теперішньому часі. Церква – це таїнственне тіло Христове. Ми є таїнственним тілом Христовим! Те, що Ісус чинив словом і ділом на землі, те сьогодні він робить у нашому житті через святі таїнства. «Ці таїнства – це засоби, якими Бог „воскрешає нас“ у цьому житті. Хрещення відновлює в наших душах божественне життя. Євхаристія годує те життя. Сповідь знову наповнює його. Миропомазання, подружжя і священство зміцнюють його. А єлеопомазання розбуджує це божественне життя всередині нас, щоб зцілити наші тіла і приготувати наші душі до вічного життя» (Scott Hahn, Hope to Die. The Christian Meaning of Death and the Resurrection of the Body, розділ 5).

Тому, дорогі сестри і брати, цей пасхальний час такий значущий, бо наглядно показує нам, що все те, що в Церкві діємо – чи то молимось, чи слухаємо Боже слово, чи робимо діла милосердя в ім’я Ісуса – усе це правдиве, дійсне й актуальне. Але потрібно нам новими очима дивитись на себе – очима віри, надії, любови, і дозволити Христові показати силу свого воскресіння. Вона в нас є. Уживаймо її!

Венсен, 26 квітня 2020 р.