Таїнство Успіння Пресвятої Богородиці є завершенням цілого ряду співдій між даром Божої благодаті і людською волею та співпрацею. Вміщається воно в короткому слові: ТАК! 

Господь створив Марію непорочною, зберіг її навіть від тіні гріха і просив у неї, щоб стала Матір’ю його Сина. Він мав спасти людей від гріхів, а вона погодилась, кажучи ТАК: «Ось я слугиня Господня, нехай станеться мені за твоїм словом» (Лк 1,38).

У житті Богородиці не було все зрозуміло. Вона принесла дитину до храму, щоб посвятити її Богові, а тут почула страшні слова: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі», а ще й «тобі самій меч прошиє душу» (2,34-35). Та на все це вона сказала: ТАК. 

Коли Ісус виростав, не було видно великих, надзвичайних діл. Маючи дванадцять років, він затримався у храмі, а на здивування батьків сказав дивні, на їхній погляд, але правдиві слова: «Я маю бути при справах Отця мого» (2,49), тобто – я, у першу чергу, є Сином Отця. Божа Мати цих слів не зрозуміла, але взяла їх до серця і, знову ж таки, сказала: ТАК. 

Коли Марія стояла під хрестом, усе, що ангел не сказав їй чи не пояснив, остаточно сталося. Це був час темноти, хвилиною випробування співпраці Божої Матері з Господом. Але, незважаючи на незнання, нерозуміння, біль і тривогу, вона сказала: ТАК. І залишилась вірною під хрестом. Тоді Ісус до неї звернувся і сказав: «Жінко, ось син твій» (Ів 19,26), тобто – цей Іван, що стоїть біля тебе, він тепер буде твоїм Ісусом, він тепер буде твоїм сином. А в ньому її дітьми будемо ми всі. І це вона прийняла, кажучи: ТАК. Усе це сповнилося, коли Святий Дух зійшов на апостолів, які були разом з Марією, і народилася Церква – ми з вами. 

За все, що Марія знала і не знала, розуміла і не розуміла, але з довір’ям приймала з Божої руки, тепер в її Успінні Бог сказав своє ТАК. Зберігаючи її непорочною в житті, він зберіг її від тління і у смерті, беручи її з душею і тілом до неба. 

Цього самого слід і нам чекати. Богородиця простелила нам шлях і показала дорогу. Кажучи Богові ТАК, вона дала нам приклад, як нам жити, шукати Божої волі і чинити її, слухаюти Божого Слова та зберігати його – і завжди казати Богові ТАК.

Це нелегко. Нераз матимемо великі випробовування в житті. Може бути й таке, що ми скажемо Богові ТАК на все, що Він нас просить. Згодом пізнаємо, що ми, властиво, не чинимо Божої волі! Тоді настає криза: Ну як, я просив тебе, Боже, щоб чинити твою волю, а тут я в чомусь помилився, іду злою дорого. Але тоді не треба знеохочуватися, падати духом, бо, мати добру волю, навіть просити Бога, щоб завжди чинити його волю, не означає, що будемо непомильними. Можемо також зробити помилки і неправильно зінтерпретувати цю Божу волю. Отже, що це означає? Що її завжди треба шукати. Ми ніколи не можемо бути задоволеними, що ми вже стали на Божий шлях, чинимо Божу волю, і з нами все в порядку. Ні, завжди треба шукати Божу волю, перевіряти себе, а тоді знову просити, знову шукати. У нас повинна бути «напруга», щоб ми не розслаблювалися, думаючи, що все вже осягнули в житті. Повноту осягнемо щойно у вічності. Павло пише: «Коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1 Кр 10,12). 

Тому, дорогі сестри, святкуючи Успіння Пресвятої Богородиці, бачачи як Бог з нею повівся, як Бог був вірний супроти неї, нехай це заохотить нас, щоб і ми завжди шукали Бога, Божої волі, і намагалися бути вірними Богові, готовими сказати просте слово: ТАК, Господи, хай буде мені за твоїм словом. Амінь.

Львів, монастир сестер Служебниць, 30 серпня 2020 р.; монастир сестер Василіянок, 31 серпня; Венсен, Єпархіяльний дім, 5 вересня