Живемо в незвичних, а навіть небезпечних часах. Можна зненацька набратися вірусу, тяжко захворіти, або й померти. Нема що дивуватися, що іноді нас проймає тривога, страх чи журба за завтрашній день, за родину, за своє здоров’я.

Різні питання кружляють у нашій голові. Звідки це все? Для чог воно? Може, це божа кара? А, може, нам не говорять всієї правди, видумують. Ще інші вдаються до конспіраційних теорій, мовляв, хтось хоче нас знищити. Мабуть, відповідей таки й не знайдемо. Але всі ці питання зайві. Одиноке, над чим слід застановлятись, це – як нам жити? Як нам цю ситуацію по-християнськи переносити? Як нам знайти відповідь віри на проблеми сучасности?

Як християни, у першу чергу, покладаємось на Бога і молимося, щоб випросити для себе не людської мудрости, а божої. Просимо Господа берегти нас, наших рідних, усіх людей від лиха. Коли молимося з вірою, наша молитва ніколи не йде намарно.

Маємо також і приклади праведників з біблійної історії, які допомагають нам своїм словом, прикладом, досвідом. Таким є славний пророк Ілля, пам’ять якого нині святкуємо.

Ілля Тесвітянин жив у неменш складних і небезпечних часах. Він також тривожився, як ви і я. Одного разу, утікаючи від лихої цариці Єзавелі, крикнув до Господа: «Буде з мене! Тепер, Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків» (1 Цр 19,4). Але Господь не піддався емоційному настрою пророка, тільки послав йому ангела, який сказав: «Уставай та їж, бо далека тобі дорога» (в. 7). Ілля послухав. Він не задовольняв своїх почуттів, а зробив те, що Господь йому велів. Це для нас дороговказ, щó нам робити в час пандемії: почути Боже слово і сповнити його.

Є ще один епізод, який може кинути світло на нашу ситуацію. Ілля подався в Сарепту сидонську, де зустрів убогу вдовицю. Удови в Ізраїлі, як, зрештою, усюди у світі, незахищені; а ще, коли мають дитину, мусять власними силами її виховувати. Тому Господь в особливий спосіб ставиться до вдів і сиріт, а й людей закликає мати до них співчуття, щоб допомагати їм у їхній тяжкій долі. Побачивши вдову, Ілля просив у неї трохи води з глечика, а коли вона пішла по неї, «кликнув услід і каже: „Принеси мені, будь ласка, і шматок хліба“» (17,11). Та вона зі свого горя призналась, що в неї залишилась остання пригорща муки і трохи олії. Вона сподівалася, що приготує собі і синові, «а там – каже – з’їмо і помремо» (в. 12). А Ілля таки настоював, щоб вона наперед спекла коржика і принесла йому.

Якби ми стояли збоку і споглядали на цю картину, щó ми подумали б? Що це чоловік себелюб, нелюд, жорстокий! Бідна жінка не має чим нагодувати сина, а той вимагає, щоб йому спекти хліба! Але перед тим, як ми засудимо пророка, погляньмо краще, і пізнаємо, що він хоче її навчити глибокої божої мудрости. Каже їй: «Так бо говорить Господь, Бог Ізраїля: Посуд з мукою не опорожниться, глечик з олією не опустіє…» (в. 14). Він учить її наслідувати Господа Бога. Бути Богом –це дарувати. Бог дарує, а коли Бог дарує, дар розмножується. Ми це бачимо в сьогоднішньому євангелію на 8-му неділю після П’ятдесятниці (Мт 14,14-22): Христос бере п’ять хлібів і дві риби і дарує їх людям – а їх було п’ять тисяч, окрім жінок і дітей.

Ось чого вчить нас пророк Ілля в час пандемії: постійно дивитись на Господа і наслідувати його дію. Нам, натомість, притаманно брати для себе, привласнювати те, що, нам здається, принесе щастя. Але це ж самообман! Бо, чим більше маємо, тим менше ми задоволені, і тому ще більше хочемо! А коли даруємо, тоді не ми, а Бог розмножує наші дари, і це приносить нам більше щастя, аніж те, що ми самі намагались здобути.

Тому будьмо щедрими. Даруймо наш час, щоб вислухати когось, хто хоче виговоритися, поділитись своїми труднощами. Даруймо наші статки, ділімось із тими, хто бідує. Даруймо любов, бо такі часи, як сьогодні, спонукують нас замикатися в собі. Христос перестерігав: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (24,12). Пильнуймо, щоб – навпаки – любов допомогла нам ставитись до ближнього з милосердям.

Отож, дорогі сестри і брати, молімось до Господа, особливо, коли переживаємо випробовування. Шукаймо в божому слові дороговказу, щоб зрозуміти, куди нам іти і що робити, водночас виконуючи те, що Господь нам велить. Укінці, намагаймось більше дарувати, аніж брати, свідомі того, що Господь ніколи не дасть себе перевищити у щедрості.

І нехай приклад пророка Іллі надихне нас, щоб і ми «палали горливістю за Господа, Бога сил» (1 Цр 19,10.14) та в час пандемії віднайшли наснагу, милість і радість у даруванні.

Львів, церква Переображення Господнього, 2 серпня 2020 р.