Проповідь Владики Гліба Лончини у 13-ту неділю

1 Кр 16,13-24

Коли командир посилає воїна пильнувати об’єкт, особливо вночі, дає наказує йому, щоб не спав, а тримав позицію, не здавався, а був відважним у кожній ситуації та, якщо потрібно, уживав силу, щоб відбити ворожий наступ. 

Святий Павло говорить подібне в листі до християн міста Коринту. Це портове місто, де й між християнами були багаті люди. Будучи обдарованими, вважали себе мудрецями, але при тому принижували інших – тих, що не мали здібностей чи були біднішими. Павло докладав чимало труду, щоб їх виховувати в євангельській любові. Чого святий Павло хотів їх – і нас – навчити? 

«Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться» (1 Кр 16,13).

Найперше, каже «Чувайте!» Так як охорона не повинна спати на сторожі, так і нам треба постійно чувати. Є багато небезпек у житті. Це, у першу чергу, небезпеки для душі. Вони можуть бути ззовні – злі впливи, як секуляризація, атеїзм, недбання про Божі правди, що дуже поширене в сьогоднішньому світі. Небезпеки можуть бути і внутрішні. Кожний із нас має своїх демонів, які нас мучать: хтось нетерпеливиться, скоро злоститься, інший живе в нечистоті, ще інший так дбає про владу чи гроші, що йому байдуже щодо людей. Ми ж тут, на цій землі, лише тимчасово, а відповідаємо перед Богом за своє життя, за наші слова й учинки. Тому треба бути свідомими тих небезпек і активно боротися з ними. Не можемо казати: якось то буде (ми так любимо говорити). У духовному житті слід активно долучитися до боротьби проти зла в нас самих і у світі. Тому святий Павло каже: Чувайте, не спіть, будьте свідомими небезпек і ззовні, і зсередини. Іноді з легкістю критикуємо та осуджуємо інших, не бачачи, що часто в нас самих такі самі хиби. Будьмо чуйними на такі небезпеки.

Далі каже Павло: «Стійте у вірі!» Будьте твердими у сповідуванні своєї віри. Для того треба пізнати свою віру, не піддаватися погубним впливам, не бігти за різними теоріями. Дуже популярною в сьогоднішньому світі є, наприклад, теорія про реінкарнацію. Є такі християни, які приходять до церкви, сповідаються, причащаються, а кажуть: я вірю в реінкарнацію, це цікава теорія, яка в нічому не противиться нашій вірі. Це неправда! Вірити в реінкарнацію означає заперечити спасенну дію Ісуса Христа! Бо якщо людина може перейти з одного життя в інше, аж поки не стане досконалою, це означає, що вона здатна сама удосконалитись, і тоді їй не потрібно ні Ісуса Христа, ні його жертви на хресті. А зрештою, якщо реінкарнація була б дійсністю, де в одному житті ми були б мужчиною, в іншому – жінкою, у третьому – злодієм, в іншому – багачем, то скажіть, будь ласка, ким будемо у вічності: чи першою, чи другою, чи третьою, чи четвертою особою? Якщо людина відчуває, що в неї двоякі чи троякі особистості, це називаємо шизофренією, яку вважаємо хворобою. А реінкарнація – це вершина шизофренії! 

Отже, не треба вірити в будь-яку теорію, про яку пишуть у книжках чи показують у фільмах. Вони приваблюють своєю екзотикою, однак, треба стояти твердо у нашій вірі, пізнати, що Христос говорить у Євангелію і що воно означає. Для цього маємо різні ресурси – катехизм нашої Церкви Христос – наша Пасха, Катехизм католицької Церкви, пояснення Святого Письма та інші. Маємо все, що потрібно, щоб поглибити свою віру, але найкраще пізнаємо її через молитву. Коли молимося, нам відкриваються очі на правди нашої віри. Стіймо твердо у вірі.

Третє, «Будьте мужні!» Не бійтеся, відважно сповідуйте свою віру, не соромтеся її, не встидайтеся перехреститися, навіть у ресторані, чи сказати комусь, що ви до церкви ходите, навіть якщо б реакція інших була: та ти що, ти ненормальний, ти старомодний, ти ще в те віриш?. Будьмо відважні, не біймося таких дурниць! 

Укінці, «Кріпіться!» Уживайте силу, де потрібно. Та про яку силу говорить апостол? Нам видається, що сильний той, хто добре накричить, нагримить, позлоститься і осягне те, що бажає. То далеко не так! Це не євангельська сила! Євангельська сила – це любов, покора, лагідність, доброта. З того люди іноді насміхаються, але будьте певні, що, коли вживаємо євангельську силу, зможемо розв’язати не одну проблему. Тому кріпімось!

Павло завершує свій заклик, кажучи: «Нехай усе у вас діється в любові» (1 Кр 16,14). Ось ключ до того, як усе це здійснити. Любов це не є лише сентимент – відчувати любов до когось. Ми не відчуваємо любови до ворогів, але маємо їх любити, тобто – бажати їм добра, так як ми собі бажаємо. Бажаємо бути з Богом? Бажаймо цього і кожній людині. Це означає також уважати, як до людини ставимося, бо, якщо будемо говорити зверху, з ненавистю, то це не є любов. Доброю мірою є приповідка: «Не роби другому, що тобі немиле». Якщо нам неприємно, прикро, боляче, коли хтось до нас ставиться з погордою, то не робімо це іншим, а радше любімо, бажаймо добра, бажаймо спасіння кожній людині. Це саме те, що Христос бажає всім людям. 

Ось тому, дорогі сестри і брати, візьмім до серця цей заклик святого Павла до коринтян і до нас усіх: Чуваймо, будьмо свідомими небезпек, які окружають нас – у першу чергу не лише для здоров’я чи фізичного життя, але для душі. Стіймо твердо у вірі і пізнаймо свою віру, поглиблюймо її через молитву, читання Святого Письма, науку. Будьмо мужніми, маймо відвагу сповідувати нашу віру. І кріпімося Божою силою – силою любови, покори й доброти.

Париж, катедра св. Володимира, 6 вересня 2020 р.