«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною».( Мр. 8, 34 – 9, 1.)

Сьогоднішнє  Євангеліє я в особливий спосіб переживаю, як священик і як людина, і тому запрошую кожного з Вас теж задуматися як це брати свій хрест і йти за Ісусом.

Коли я ще був немовлям, мої батьки, як добрі християни мене охрестили, коли підростав – вчили християнських правд віри  і одна з них  каже, що Ісус Христос стався людиною і помер на хресті задля нашого спасіння. Вже тоді я вперше чув що хрест був присутнійв житті самого Бога.

Далі, будучи юнаком, і відчуваючи у своєму серці покликання до священства, я більш свідомо розумів що маю взяти на себе певні обов’язки , як священик, то не  так просто, як обирав професію. Це має стати моїм, рідним і найближчим служінням. І саме щоденні клопоти, більші чи менші терпіння, обставини, люди навколо мене, яких собі сам не вибираю, …все це є  великим даром Божим, а заодно є моїм щоденним хрестом. 

21 рік тому, Господь доручив мені служіння тут між вами, на цій парафії володимира Великого в Парижі. Саме завдяки Вам вона стала для мене рідною мамою. Тут ми з вами, з дня в день, вчилися любити, прощати, приймати одні одних такими як ми є, з нашими плюсами і мінусами і разом ми творили Христову родину ім’я якій –Церква. Ви – мені, а я – вам допомагали нести наші щоденні хрести. Разом ми багато пережили, цього не потрібно встидатися, це моя і ваша історія спасіння у ній був і є присутній Бог. Сьогодні я дякую   Богові і Вам за Вашу любов. Ваша підтримка, розуміння,  як і тепер, так і тоді була мені потрібна. Я не чувся сам і чужий, хоча фактично є на чужині, тому що ви були поруч.Тут було багато радості, піднесення, але було і багато труднощів, які ми разом долали і вчилися розуміти, що Ісуса без хреста немає і що без терпіння немає спасіння. Це не мазохізм, як би де-хто думав про нас християн, це приймання вже «твердої їжі»,  ми  не можемо залишатися немовлятами. Формація зрілого християнина полягає в тому, щоб він приймаючи Христа розп’ятого, повірив у воскресіння.

Кожне наше терпіння, яке приймаємо заради Христа, вінчається воскресінням.

Сьогодні , коли Господь мене кличе збирати там, де я щодня  не засівав, а інших, збирати де ми з Христом засівали щодня – є ще більшою нагодою до розуміння мого священичого покликання, до таємниці христа Христового. І я щиро вдячний Богові, що не забув про мене, навідався в свій виноградник. Він господар, а я слуга…

Були такі Святі, зокрема Свята Ріта з Касіо (свята римо-католицької Церкви), яка на початку своєї дороги спасіння просила Ісуса: « Дай мені сили зносити терпеливо ті терпіння, які мені посилаєш», але в кінці своєї земної мандрівки вона молилася так: «Господи хочу терпіти, як Ти», і Господь поділився з нею однією раною. Вона до смерті мала в чолі колючку з тернового вінка і померла в опінії святості.

Таких святих, знаних і незнаних є дуже багато в Христовій Церкві, є багато мучеників УГКЦ, багато воїнів, які ніколи і не думали що будуть в теперішній час захищати нашу землю від окупанта і життя своє поставлять на вівтар мучеництва. Завдяки їхній святості ми можемо теж сьогодні просити ласки в Ісуса могти так терпіти, як Він.

Це складно, бо слова ніби втішають, а практиці є зовсім не так. І тільки той розуміє, що то значить взяти свій хрест і йти за Ісусом, хто хоч раз в житті мусів заради вічності переступити своє «Я», свою волю, свої плани , мрії і йти за Ним. Бо можна взяти свій хрест і носитися з ним перед людьми, які тебе обожнюють, люблять, цінують, але не піти за Ісусом. Можна залишитися стояти на місці і оплакувати своє життя, можна всіх скликати до місця де береш хрест на рамена і розказувати як це гарно йти за Ісусом, але самому ні одного крока не зробити вперед.

Євангеліє – це рух, це динаміка. Слово Боже «живе і діяльне» саме  через нашу співпрацю з Ним, приносить щедрі плоди. Ці плоди люди можуть не бачити, бо вони не завиті в блискучі обгортки, їх не поставиш на вагу, не зміряєш в довжину чи об’єм. Вони незримі, але без них –ніяк!  Без плодів, які виростають з Божої співпраці з людиною не спасем свої душі. 

Нині у Євангелії  два ключові слова – ХРЕСТ І ДУША. 

І життя душі вже тут на землі починається, коли вона входить з Христом у вічність , несучи свій, а не чужий хрест. 

Святий Іван Павло ІІ каже: « Любові без хреста не знайдете, а хрест без любові не понесете». Тому бажаю Вам любити тих, які є біля Вас і самим бути відкритим на любов. Саме любов допомагає нам зріднитися з нашим щоденним хрестом , не нарікати, не перекидати на інших, а взяти і йти за Христом.

Йдучи до Люрду, до серця Марійської любові у Христовій Церкві, буду в молитвах мати кожного із Вас, в особливий спосіб вже поручаю Вас особливій опіці Пречистої Діви Марії, яка була з Ісусом в моменти радості і смутку. Ніхто, як Марія не  знає, що  таке зректися себе і йти за Ісусом, що означає відпустити тих, які тобі дорогі. Вчімося від неї.

Хочу щоб ви знали, що  списки тих, яких поручає священикові сам Христос, тобто всіх вас, ніколи не викреслюються, не згоряють у вогні,  а навпаки вони можуть тільки збільшуватися і бути огорнуті щоденною молитвою , про що Вас запевняю.   Ви назавжди, для мене, як для пастиря, залишитися в моєму серці. 

‌В цій Святій Літургії я молюся за всіх тих, з якими ми разом молилися  в нашій катедрі, в Нормандії, інших місцях Франції і інших держав нашої єпархії і вони вже відійшли до вічності. Сьогодні особливо дякую Господу Богу за все прожите разом з вами, за всі благословення і випробування за ці роки, за  кожного із вас і прошу Господа Бога і всіх вас простити мені, грішному, чим я згрішив супроти вас чи то словом, ділом, думкою і всіма почуттями моїми. Простіть мені,  якщо я через забуття чи недбайливість не сповнив усіх своїх обов’язків супроти вас. Не зупиняймося на здобутому, але з Божою допомогою йдімо вперед, друючи одне одному любов, прямуючи до Воскесіння.

 ” Любов ніколи не минає” 1 Кор 13:4=8