Цієї неділі, 8 жовтня, греко-католицька спільнота Венсену святкує першу річницю заснування душпастирства у цьому передмісті Парижа. З цієї нагоди владика Борис Ґудзяк очолить Божественну Літургію. Богослужіння супроводжуватиме своїм співом український хор святого Володимира.
Перша літургія новоствореної спільноти відбулася 25 вересня 2016 року, її теж очолив владика Борис Ґудзяк. Напередодні річниці душпастир отець Ігор Ранця поділився короткою історією, досвідом спільноти та планами на майбутнє.
Історія нашої громади лише починається
У самому містечку Вансен присутність українців є від 60-тих років минулого століття, адже тут розміщена резиденція єпископа, яка нещодавно стала єпархіальним домом. Там є невеличка каплиця, у якій служиться постійно, однак тепер богослужіння відбуваються публічно, і створена окрема спільнота.
Служимо в каплиці Пасторального комплексу для католицьких скаутів, там вони мають літургію лише раз в місяць. Цей храм є нетиповим навіть для римо-католиків і радше нагадує якийсь актовий зал. Є багато різних кімнат для зустрічей, однак за контрактом ми маємо доступ лише до каплиці пів дня в неділю. Проте маємо задум щось робити і для українських пластунів.
Настав час, щоб священики йшли до людей
Відкрити душпастирство у передмісті Парижу вирішили з двох рацій: по-перше, щоб “розвантажити” катедру, яка розташована в центрі мегаполіса, де мало місця, а тому люди часто пропускають богослужіння, бо не можуть потрапити до храму, а по-друге, у передмістях живе багато українців і їм доводиться витрачати багато годин у неділю, щоб приїхати на Службу, тому вирішили наблизитися до них.
Настав час, щоб священики йшли до людей, а не чекали, доки люди прийдуть до них. У єпархії є задум, щоб відкривати душпастирства поза центром Парижа, щоб людям було легше добиратися, і можна було дійти до кожного.
У нас вся церква залучена, немає глядачів
На першій літургії 25 вересня було десь 90 осіб, поступово ця кількість зменшувалася через відсутність сталого душпастиря та доволі холодне приміщення. Зараз ядро складає більше 40 осіб. Так поступово, без активних стрибків, громада росте.
Люди є дуже ініціативні, самі беруть участь у розбудові парафії: ми починали служити на позиченій чаші, і майже нічого не було, а потім дещо купили на зібрані кошти, дещо люди жертвували. І в березні-квітні був такий гарний період, коли ми кожної неділі щось нове посвячували – церква наповнювалася речами, і це дуже гуртувало людей. Вони тепер почуваються відповідальними – це їхня церква.
Росту громади сприяє те, що ми вчимося співати літургію всі разом. Парафія не має штатного дяка, і це перевага, адже так вся церква є залучена до співу, немає глядачів.
Малі громади у цьому сенсі мають перевагу, що участь кожного є відчутна і видима, і це притягує людей, бо кожному хочеться бути активним і потрібним, навіть, якщо цього і не висловлюють. Але і у великих громадах треба шукати способи, щоб більше залучати людей.
Я відчуваю, що люди мають потребу поглиблювати свою віру, вони насправді хочуть розуміти, у Кого вірять, а не просто брати участь у церемоніях. І як священики ми маємо шукати способи, щоб людям це вдавалося.
Починати громаду «з нуля» насамперед означає творити спільноту
Тут, у Вансені, ми починаємо не зовсім “з нуля”, частина людей мають досвід парафіяльного життя і належали до парафії катедри, яка активно працює вже багато десятиліть. Тобто це не повністю місійні терени. У нашій єпархії є священики, які мають такий досвід, і справді шукають своїх парафіян мало не індивідуально, а тут справа легша – це Париж, тут людей багато.
Однак це справді гарний досвід – починати щось спочатку. Бо продовження має певні нашарування, а тут можна робити так як бачиш своє покликання, своє служіння.
Плани та іновації
Є багато дрібних пасторальних задумів як покращити наше служіння і залучати людей. Хочемо більше займатися дітьми. Ця громада може збиратися лише в неділю – це поширений тип громад в діаспорі, але ми думаємо над тим як залучати і в будні дні, наприклад за допомогою новітніх технологій. Задумали біблійний гурток за допомогою Skype.
Служіння диякона в малій громаді
Нещодавно єпархія отримала диякона Романа Остап’юка, який перед тим провадив співом, вів біблійний гурток та катехихацію у нашій громаді і він буде частково служити дияконом і у нас. Я дуже цьому радію, бо коли є присутній диякон під час літургії, зменшується бар’єр між священиком і людьми, він є радше посередником. Священик у класичній церкві захований за іконостасом, а диякон є з людьми, він їхню молитву провадить.
Розмовляла Мар’яна Карапінка