Минулого місяця наш сайт повідомляв про ІІ єпархіяльний семінар на тему милосердя, що відбувся 10-13 жовтня в Єпархіяльному домі. Сьогодні публікуємо авторизований конспект цього семінару, який заохочував до цілісного підходу до людської особи як єдності душі, духу й тіла. 

Виклади о. Ярослава Налисника містили теоретичні матеріали та практичні поради щодо того, як поєднати віру в Живого Бога та нові напрацювання в ділянці психології та медицини, а також застосувати ці напрацювання для ефективної самоопіки та служіння у Церкві.

У вступному слові доповідач наголосив на потребі розвивати здорову духовність та окреслив деякі наукові поняття: позитивну психологію, психосоматичну медицину (mind body medicine) / психоневро(ендо)імунологію, невропластичність головного мозку та епігенетику.

Здорова духовність. Дуже важливо розвивати в лоні рідної Церкви здорову духовність, вільну від забобонів, але відкриту до науки та прогресу. Слуга Божий Андрей Шептицький наголошував: “Наука є другою після Ласки Божої’. Наша віра формується з об’явлення Бога у Святому Письмі, вченні Отців Церкви та Святої Традиції, яка у часі розвивається під впливом тої чи іншої культури середовища. Здорова духовність веде людину до миру, любові, правди, справедливості, милосердя, гармонії, самопосвяти, краси та ладу. У духовно здорової людини дух шукає Бога, просвічений вірою розум шукає правду та зміст життя, серце прагне любові, а воля прагне справедливості. Ми є насамперед духовні істоти, а відтак уже розумні та соціальні особи. Ми є духи, одягнені у людську природу та досвід із нашаруванням впливів родини, Церкви, суспільства, культури, тощо.

У нашому світосприйманні себе як людини, сотвореної на образ і подобу Божу, і нашого місце у природі та суспільстві, потрібно повернутися до біблійного бачення людини, а саме як живої цілісної неподільної душі (nefish), яка включає дух (походить від подиху Бога під час зачаття), розум, волю, тіло – іншими словами, одухотворену психосоматичну єдність. Нам потрібно зберігати і розвивати цю єдність, сотворену Богом, а не розривати її під впливом різного роду людських мудрувань. Перефразовуючи відому думку-вислів, “що Бог створив, нехай людина не розлучує”, нові парадигми-відкриття у медицині підтверджують біблійне розуміння людини як цілісної одухотвореної психосоматичної єдності.

Психосоматична медицина / Психоневро(ендо)імунологія – наука, яка вивчає взаємний зв’язок між нервовою, ендокринною та імунною системами у забезпеченні оптимального функціонування та підтримання внутрішнього гомеостазу, який є основою  здоров’я організму. Всі системи організму не є розділені, але є продовженням одна одної і при оптимальних умовах функціонують як одне ціле і в унісон. Людський організм здатний до саморегуляції, самовідновлення та самогоїння. Отже, наш позитивний чи негативний духовний, ментальний та емоційний стан викликає певні зміни у фізіології організму. І навпаки, наш фізичний стан впливає на наше загальне самопочуття.

Доктор Франц Індельфінґер (Dr. Franz Indelfinger), колишій редактор журналу “The New England Journal of Medicine”, офіційно заявив, що 85% хвороб, із якими мають справу лікарі, можуть за певний час вилікуватися без лікарського втручання (через процес самогоїння). Раніше людський мозок сприймали як орган, який тільки продукує думки. Але виявилось, що людський мозок як анатомічна структура і людський розум, похідний від мозку, є основними фактором саморегуляції, адаптації та гоїння через призму світосприйняття. Кожна ідея чи думка є джерелом почуттів і емоцій та зумовлює викид гормонів у кров, а відтак – ту чи іншу функцію організму. Поряд з іспитом сумління треба постійно приділяти належну увагу гігієні наших думок. Отже, віра у Бога, сила розуму/інтелекту, позитивне наставлення, віра  у свої власні сили та відповідні знання сприятимуть зціленню організму від різних хворіб.

Невропластичність головного мозку. Ще зовсім недавно у наукових колах вважали, що людський мозок як анатомічна структура є незмінним після народження і що нервові клітини не відновлюються і не формуються. Однак нові відкриття довели, що людський мозок – це динамічний орган, який постійно розвивається: кожний новий стимул викликає нові синаптичні з’єднання-утворення, формує нову анатомічну структуру та нову функцію. Ця відкрита та науково доведена властивість мозку дозволяє нам формувати наш мозок та розум згідно наших духовних вартостей протягом усього життя. Наприклад, якщо ми будемо постійно підтримувати позитивне наставлення та вправлятися в відповідних духовних практиках, плекати моральні чесноти, ми тим самим можемо створювати нові структури і функції мозку, які будуть сприяти нашому духовно-емоційному розвитку.

Три основні принципи забезпечують невропластичність головного мозку, а саме: певна інтенсивність, певна частота повторення та конкретна ментальна ціль. Ці принципи тепер використовуються в реабілітації пацієнтів після травми головного мозку чи інших патологій нервової системи. Також, дані принципи ми можемо використати в освіті для засвоювання інформації чи вироблення певних добрих практик чи навиків y нашому щоденному житті. Стародавнє латинське прислів’я  repetitio est mater studiorum (“повторення – мати навчання”) тепер є обґрунтоване наукою про невропластичність головного мозку. 

Епігенетика – це нова ділянка генетики, яка заперечує тотальний генетичний детермінізм – колишню центральну “догму” медицини. У 2001 році був завершений важливий проект щодо розшифрування нитки ДНК людського геному, який  налічує приблизно 23 тисячі генів (а не 150 тисяч, як передбачали науковці). Людський геном виконує функцію матриці (blueprint) для кодування потрібних протеїнів чи ензимів у відповідь на потреби організму під впливом зовнішнього середовища. Наш людський організм розвинувся в процесі еволюції саме через адаптацію до змінного зовнішнього середовища, а не через випадкову мутацію генів, як раніше пояснювали науковці.

На сьогодні науковці погоджуються, що генетика (спадковість) визначає розвиток тих чи інших захворювань приблизно на 10%, а 90% залежить від впливів зовнішнього середовища: типу харчування, чистоти повітря, води, вплиу потрясіння, гігієни сну та способу життя. На додаток, слід знати, що наші питомі світосприйняття та вірування на 95% закорінені в нашій підсвідомості через вплив (conditioning) родини, Церкви, спільноти та суспільної культури, а тільки на 5% – у нашому раціональному мисленні. Отже, дуже важливо усвідомити, що світосприйняття дитини на рівні підсвідомості формується приблизно до 7-річного віку. Віра, цінності, приклад відносин у родині та спосіб життя в цілому, які ми передаємо нашим дітям, стають основою для їхнього подальшого життя. З огляду на те, що вплив зовнішнього середовища відіграє важливу роль у формуванні особи та її здоров’я, батьки в родині, а душпастирі в парафії повинні старатися створити оптимальні умови для розвитку особи та спільноти.

Позитивна психологія. Клінічна психологія (“що є зле з нашою психікою”) розвинулася у відповідь на потребу психологічної підтримки та опіки ветеранів у США, які повернулися з поля бою після ІІ Світової війни, бо сімейні лікарі та психіатри не могли впоратися з лікуванням PTSD (Post Traumatic Stress Disorder) лікарськими препаратами. На жаль, по сьогодні кількість смертей через самогубства та передозування наркотиків у ветеранів з PTSD після поверненні додому переважає кількість жертв на полі бою.

Позитивна психологія (“що є добре з нашою психікою”) як нова ділянка психології подає надію на розв’язання проблеми PTSD, формування  опірності, лікування  інших ментальних недуг та забезпечення кращого загального самопочуття через випробувані та підтверджені наукою методами, які допомагають досягнути емоційного росту/розвитку після психотравми (post-traumatic growth). Сьогодні воїни американської армії проходять обов’язковий вишкіл до і після бойових дій з метою профілактики розвитку PTSD. Отже, для вірних Церкви, які постійно проходять різні життєві випробування, що потенційно можуть викликати ментальні недуги, та душпастирів, які надають духовну та емоційну підтримку вірним, знання та навики з ділянки позитивної психології є обов’язковими, щоб не тільки вийти із тої чи іншої ментальної кризи, але й повернутися до повноти життя.

Доктор Мартін Зеліґман, професор позитивної психології Університету Пенсильванії, колишній президент Американської асоціації психологів, понад 30 років працював над питаннями психологічного здоров’я, опірності та людського щастя. Відмовившись від підходу пошуку одного фактора (silver bullet) шляхом редукції, він дійшов до висновку, що потрібно шукати синергізму різних факторів, які б сприяли повноцінному психологічному розвитку людини, провадячи до відчуття повноти життя і всього, що входить у поняття людського щастя. Тридцятирічний досвід дослідження у цій ділянці дозволив йому видати книгy Flourish, яку рекомендовано всім прочитати.

Подаємо нижче конспект п’яти розділів семінару о. д-ра Ярослава Налисника про здоров’я тіла й душі.

1. ВАЖЛИВІСТЬ САМООПІКИ
2. СТРЕС: ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ, ПОДОЛАННЯ
3. ЯК ОРГАНІЗУВАТИ СЛУЖІННЯ ЗДОРОВ’Ю ВІРНИХ НА ПАРАФІЇ
4. СЛУЖІННЯ РОДИНАМ У ЦЕРКВІ
5. ПРЕСВЯТА ТРІЙЦЯ – ЗРАЗОК ТВОРЧОСТІ, ЖЕРТВИ-ПОСВЯТИ ТА ЛЮБОВИ.

 

1. ВАЖЛИВІСТЬ САМООПІКИ

Щоб бути здоровими та могти послужити ближньому, ми повинні засвоїти принцип самоопіки. Дбати про себе – це не егоїзм, а необхідність! Щоб ефективно сповняти свої  обов’язки, ми маємо право та обов’язок заопікуватися своїми духовними, психологічними/емоційними, фізичними, культурними та соціальними потребами згідно вчення нашого Господа Ісусa Христа, який сам показав приклад самоопіки, коли відходив на самоті молитися, щоб відновити перш за все духовнy силу та єдність з Отцем Небесним. Отже, важливим обов’язком для священиків є показати для вірних, як плекати, оберігати, використовувати дари, які ми посідаємо. Зокрема, ми повинні берегти і примножувати дар здоров’я, бо воно має не тільки онтологічну/внутрішню цінність, але й функціональну вартість.

Приклад: Щоразу, коли ми сідаємо в літак, стюарди нагадують пасажирам, що у випадку аварійної ситуації потрібно надягати кисневу маску спершу на себе, а відтак на наших рідних і близьких. Якщо ми втратимо свідомість, тоді ми не зможемо допомогти близьким.

Духовний рівень: Мовчанка є первинною мовою Бога. У глибині серця на мовчанці під час контемпляції ми єднаємося з Богом, який відкриває себе в повноті. Свята Мати Тереза з Калькутти збагнули вартість контемпляції і подала алгоритм духовної подорожі до Бога: ”Плід мовчанки – молитва, плід молитви – Віра, Надія і Любов, плід тих Божих чеснот – наше внутрішнє бажання служити Богу та ближнім.” З фізіологічної точки зору внутрішня тиша позитивно впливає на весь організм. Знаходячи час на внутрішню тишу, мовчанку, молитву зосередження, медитацію ми контролюємо нижчі рівні головного мозку, які відповідають за стресову реакцію (через стимулювання симпатичної автономної нервової системи) на реальну чи умовну небезпеку та сприяємо оптимальному функціонуванні лобної (фронтальної) ділянки кори головного мозку, яка відповідає за творчість, логічне мислення, аналіз, планування майбутнього; запускаємо процес зцілення недуг через активність парасимпатичної автономної нервової системи. Саме у тиші творчі люди набираються натхнення та нових ідей і саме на мовчанці ми приймаємо найправильніші рішення без негативного впливу стресу.

Психологічний рівень: Дуже важливо свідомо підтримувати позитивне наставлення до себе, людей та життя у цілому. На жаль, дослідження свідчать, що людина більше схильна до негативного наставлення (75%), ніж до позитивного. Вільям Джеймс, батько сучасної психології, заявив: “Змінивши негативне наставлення на позитивне, ми зразу змінюємо своє життя на краще.” Професор Мартін Зеліґман (Martin Seligman, PhD), основоположник позитивної психології, у книзі “Flourish” – підсумку 30-річного дослідження психологічного здоров’я – подає п’ять факторів, які відіграють важливу роль у житті людини і сприяють відчуттю людського щастя, а саме: позитивні емоції (positive emotion), захоплення (engagement), добрі відносини (relationship), зміст і ціль життя (meaning), здобуття/завершення (achіevement/accomplishment). Отже, позитивна психологія допомагає людині не тільки позбутися ментальної недуги та вижити у цьому світі, але й відчувати повноту життя, постійно підбудовуючи внутрішню опірність до різних викликів, травм та втрат. Важливо адаптувати здобутки в ділянці позитивної психології до нашого душпастирського служіння.

Фізичний рівень: Щоб ефективно виконувати свої обов’язки та мати радість від життя, потрібно постійно підтримувати фізичне здоров’я, яке значною мірою залежить від нашого духовно-емоційного стану та від якості харчування, гігієни сну та фізкультури. Батько сучасної медицини Гіппократ навчав: “Нехай їжа буде твоїми ліками, а ліки – твоєю їжею.”

Найновіші дослідження у ділянці здорового харчування доводять, що їжа рослинного походження має потенціал не тільки запобігати розвитку хворіб, але й зупиняти патологічний процес та навіть лікувати певні захворювання, які були викликані насамперед саме браком здорового повноцінного харчування. Спільним знаменником i одним із найбільш вагомих факторів у розвитку серцево-судинних захворювань, діабету та раку є системне мікрозапалення на клітинному рівні. Саме їжа рослинного походження “гасить” це запалення завдяки своїм антиоксидантним властивостям, які нейтралізують вільні радикали (вільні електрони), які пошкоджують ДНК клітин.

Дуже важливо приділяти увагу гігієні сну, який відновлює наші сили та запускає процес гоїння. Недавно науковці дослідили, що у фазі глибокого сну відкриваються приховані анастомози (судини), які виконують роль судин лімфатичної системи, збираючи продукти метаболізму, токсинів і шлаків із тканин головного мозку. З власного досвіду знаємо, що без фази глибокого сну ми не можемо повноцінно функціонувати через перевтому та інтоксикацію мозку. Фізичні навантаження, активний спосіб життя підтримують загальний тонус та запобігають розвитку багатьох недуг через оптимальне кровопостачання всіх тканин організму.

Отже, виділяючи час на мовчанку та молитву, підтримуючи позитивне наставлення, дотримуючись принципу повноцінного здорового харчування, забезпечуючи глибокий сон та час на відпочинок, дозвілля, спорт, родинне життя, ми зміцнюємо себе та набираємося сили для ефективнішого служіння один одному. У додаток, дуже важливо є мати підтримку родини та спільноти, до якої ми належимо, у час життєвої кризи, хвороби  чи  втрати.

 

 

2. СТРЕС: ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ, ПОДОЛАННЯ

У сучасному світі ми дуже часто вживаємо слово СТРЕС. Що криється за тим словом? У це слово ми вкладаємо все те, що порушує наш внутрішній спокій, викликає тривогу й переживання, виводить нас із рівноваги, тяжить над нашими раменами непосильною ношею, і, найважливіше, забирає потрібну нам радість від життя. Згідно висновку американського Центру контролю за хворобами (CDC – Center of Disease Control), 75-90% усіх відвідин лікарського кабінету має відношення до стресу – життєвих потрясінь.

У минулому, перед індустріальною революцією, люди переносили тягарі щоденного життя і не називали це стресом. Люди приймали життя таким, яким воно є – зі своїми радостями і смутком, журбою, хворобами, каліцтвами та втратами. Людство переживало стрес протягом цілого свого існування і давало собі раду через віру та уповання на Бога, через підтримку родини та спільноти, де людина жила, молилася і працювала.

Стрес є універсальною сучасною проблемою, яка негативно впливає на наше духовне, психологічне, фізичне та соціальне самопочуття – здоров’я. Короткотривала позитивна стимуляція є корисною, щоб наш організм перебував в тонусі і був готовий до творчої праці, як добре налаштована струна. Натомість надмірно перетягнути струна рветься – так само й перевтомлена стресом людина доводить себе до зриву або виснаження. Це паралізує захисну функцію імунної системи та відкриває двері багатьом недугам. Хронічний стрес є вбивцею, бо приводить до або сприяє розвитку багатьох хворіб: серцево-судинних недуг, раку, діабету, депресії, ожиріння тощо. Це є поганою новиною. Доброю новиною є те, що на сьогодні наука дослідила природу стресу і подала шляхи нейтралізації негативного впливу на організм.

Ганс Сельє (Hans Selye, PhD) одним із перших серед науковців описав фізіологію стресу та запровадив термін “загальний адаптаційний синдром” (General Adaptation Syndrome): тривога – опірність – перевтомлення. Волтер Канон (Walter Cannon, PhD) доповнив розуміння фізіології стресу як реакції організму в залежності від світосприйняття особи: боротися, тікати або завмерти ( Fight vs Flight or Freeze Reaction). Герберт Бенсон (Herbert Benson, MD), досліджуючи вплив медитації на організм, описав феномен релаксації (The Relaxation Response) як природній антидот то стресової реакції.

Між особою та стресовим подразником знаходиться людське унікальне світосприйняття. Отже, будь-яка емоція, перш ніж вплинути на нас, проходить через наше мислення та світосприйняття. Як було згадано раніше,  наше світосприйняття тільки на 5% пов’язане з раціональним мисленням і на 95% – із нашою підсвідомістю, яка значною мірою формується до семирічного віку. Тому враження та пережиття раннього дитинства можуть бути або дуже позитивним, або дуже негативним фактором нашої опірності до стресу.

Існують різні типи стресу: фізичний, психологічний, духовний.  Отже, за Гансом Сельє, спочатку наш організм реагує на стрес, відповідає на нього (опірність), потім настає фаза перевтоми (exhaustion), людина більше не може приймати навантаження (general adaptation syndrom). У кожній ситуації людина може відповісти на стрес по-різному: боротися, втікати або завмирати (принцип “трьох F”: fight, flight, freeze). Проте ці реакції є ефективними тільки в ситуаціях гострого стресу, тоді як хронічний мікрострес нас поступово вбиває. Навпаки, у стані медитації та молитви зосередження у нашому організмі відбуваються процеси, протилежні до стресової реакції (the relaxation response – відповідь релаксацією): знижується тиск, сповільнюється серцебиття, організм перебуває у стані оптимального гомеостазу.

Два основних підходи до стресової ситуації:

• Problem Focused Coping / Фокус на саму проблему, як причину стресу. Дивитись і приймати стресову ситуацію без зайвих емоцій. Є проблема – значить її треба вирішити. Відчуття контролю над ситуацією через самоконтроль. Визначити причину проблемної ситуації та  накреслити різні альтернативні розв’язки і вкінці прийняти рішення, а не тікати від вирішення проблеми. “Що нас не вбило – зробило нас  сильнішими” Фрідріх Ніцше.
• Emotion Focused Coping / Фокус на емоційний стан людини, викликаний стресовою ситуацією. Щоб повернутися до оптимального емоційного стану можна вживати різні практики та методи, а саме: когнітивну перебудову, зміна наставлення з негативного (деколи вкрай фаталістичного) до більш позитивного і конструктивного відношення до проблеми, яка виникнула. Вартість молитви, медитації, ритмічного діафрагмального дихання, оптимізму, гумору для відновлення оптимального емоційного стану.

Адаптаційний процес включає фізичний, психологічний, духовний і соціальні рівні, які сприяють відновленню втраченого єдності і гармонії у єстві людини до єдності і гармонії у спільноті і природі – біблійний ШАЛОМ. Адаптаційний процес спрямований на вироблення внутрішньої опірності до стресу і зменшення негативного ефекту на організм та його функціонування. Для християнина потужним джерелом опірності до стресу є насамперед віра у Живого Бога, віра у себе та підтримка родини та духовної спільноти.

У формування опірності до  різних потрясінь у житті, втрат та викликів бажано вживати базові принципи психосоматичної медицини, позитивної психології, здорової духовності та всі можливі ресурси, що може подати церква, а саме: Святе Письмо, Святі Тайни, Літургію Зцілення, духовну та соціальну підтримку з боку душпастиря та самих вірних. Нашою спільною метою повинно бути не тільки успішно давати собі раду з життєвими випробуваннями, але старатися жити повнотою життя у служінні Богу та один одному.    

1. S.  Десять C, які є факторами нашої опірності до стресу:

• • 1. Commitment (посвята)
    2. Control (контроль)
    3. Challenge (виклик)
    4. Character (характер)
    5. Competence (компетентність)
    6. Confidence (впевненість)
    7. Coping (давати собі раду)
    8. Contribution (вклад)
    9. Connection (зв’язок)
    10. Community (спільнота)

 

 

3. ЯК ОРГАНІЗУВАТИ СЛУЖІННЯ ЗДОРОВ’Ю ВІРНИХ НА ПАРАФІЇ

Служіння здоров’ю парафіян зосереджене на наступному: профілактиці захворювань, підтримці здоров’я, наголошенні на важливості самоопіки особи на противагу залежності від лікарів та ліків, цілісний підхід до здоров’я на духовному, ментально-емоційному, фізичному, соціальних рівнях, включно з навколишнім середовищем. Оптимальне здоров’я – це не тільки відсутність хворіб, але й внутрішня єдність і гармонія єства людини (духу, розуму, тіла) та гармонія у відносинах зі собою, Богом, людьми та природою.

Розвиток науки за останні 150 років дозволив медицині зробити великий поступ щодо розуміння причин та патофізіології хворіб, а відтак відповідного лікування і профілактики. Люди менше вмирають від інфекцій та гострих станів хворіб, але страшно терплять від “букету” хронічних недуг, саме через сегрегацію-поділ між духом, розумом та тілом та особи від спільноти. Наше життя стало фрагментованим, і медицина як така стала також більш фрагментованою – спеціалізованою. Окремий спеціаліст лікує якусь окрему систему чи хворобу, але в цьому процесі губиться цілісність людини. Ми йдемо до церкви лікувати душу, до лікаря лікувати тіло та до школи набиратися розуму- знання  через освіту.

Сучасна  медицина (allopathic medicine) зосереджує свою увагу  у більшості випадків на самій хворобі, травмі, кризі здоров’я, а не на профілактиці недуг, пропагуванні та підтримці здорового способу життя. Крім того, від уживання ліків, легально виписаних лікарем за рецептом, тільки в одній країні (США) за рік гине 106 тисяч пацієнтів! Більше як 300 тисяч осіб вмирають через госпіталізацію (внутрішньо-лікарняні інфекції) та медичні процедури. Сучасна медицина є успішною у лікуванні інфекційних захворювань, гострих форм хворіб та травм, але не дає собі раду з хронічними недугами, які не можна залікувати ліками, але радше зміною у харчуванні та веденням здорового способу життя.

Служіння здоров’ю парафіян може у великій мірі заповнити цю прогалину та допомогти спільноті втішатися здоров’ям та повнотою життя через усвідомлення єдності з Богом-Творцем, близькими людьми, спільнотою та природою. Свідоме підтримання цієї єдності веде до внутрішнього миру та гармонії, здоров’я та повноти життя. Свідомий чи несвідомий розрив цієї єдності веде до самотності-ізоляції, неспокою, психосоматичних хворіб та незадоволення від життя. Самотність, життя поза спільнотою, брак змісту та цілі у житті веде до багатьох хворіб. Щоб осягнути оптимальне здоров’я та повноту життя, людина повинна рухатися від самоізоляції до життя у спільноті і у самовіддачі на благо іншим. Ціллю лікування є звільнення від хвороби, тоді як мета духовного зцілення – повернути втрачену внутрішню цілісність особи та повноту життя у спільноті. Існує позитивна кореляція, підтверджена відповідними дослідженнями, між духовними практиками, відвідуванням  церковних богослужень і здоров’ям. Вірні довше живуть, менше хворіють психічними розладами (особливо клінічною депресією), серцево-судинними захворюваннями, раком, менше зловживають алкоголем, наркотиками та відчувають кращу якість життя.

Від Христа Церква отримала місію: через єпископа та священиків проповідувати Боже Слово, навчати катехизму, освячувати людські душі та зцілювати недуги через живу віру, призивання святого ім’я Господа, Святі Тайни та Літургію Зцілення. На додаток, Церква має відповідну інфраструктуру, людський потенціал та засоби, щоб ефективно сповняти це особливе служіння здоров’ю вірних на парафії.

Рекомендовано створити при парафії комітет здоров’я, щоб разом з душпастирем організовувати на постійній основі наступне: окрему Літургію Зцілення, сесії здоров’я, тематичні зустрічі, лекції, семінари на тему духовності та здорового способу життя. До цих подій варто залучати фахівців із ділянок медицини, психології, здорового харчування та профілактичної медицини. Бажано також організувати при парафії товариство-групу анонімних алкоголіків та наркоманів, оскільки існує велика проблема зі зловживанням алкоголю та знеболювальних засобів серед вірних.

Отже, церковна спільнота може і повинна стати місце прослави Бога, освячення людських, духовної трансформації, гоїння людського єства та духовної підтримки у часі хвороби, життєвої кризи чи втрати ближніх.

Медична Етика: П’ять основних  принципів медичної етики Католицької Церкви:

1. Принцип автономії (Autonomy): самовизначення особи як морального агента.

Ми повинні заохотити особу бути господарем свого життя та створити умови, щоб людина могла висловити свою точку зору  і самовизначитись.

Проте ми не можемо підтримувати вимогу особи, яка страждає, покінчити життя самогубством з допомогою легально виписаних лікарем смертоносних ліків (радше отрути), навіть якщо державний закон може дозволяти це. Дуже часто причиною самогубства через прийняття отрути з рук лікарів не є страждання, біль чи неспроможність заплатити за лікування. Сучасна медицина спроможна втамувати біль, а більшість людей, які вимагають смертоносного рецепту від лікарів, належать до середнього і вищого класу. Основною причиною прийняття пацієнтом отрути є радше брак любові, милосердя, присутності та опіки з боку рідних, близьких та духовної спільноти. Християни розглядають питання страждання в світлі Христової жертви на хресті, яка має ціну відкуплення. Кожна стражденна душа додає своє страждання до Христового спасительного акту і знаходить у цьому зміст у стражданні.

2. Beneficence: Роби добро і уникай зла.
3. Non-maleficence: Не зроби шкоду. Ніколи не можна робити зло, щоб осягнути добро.
4. 4. Справедливість (Justice): Питання справедливості завжди виникає у спілкуванні особи з іншими людьми, родиною, спільнотою, суспільством. Коли постає питання впливу рішення особи на родину, спільноту чи суспільство у питаннях моралі, використання ресурсів, нових дорогих технологій, тощо.
5. Принцип подвійного ефекту (Principle of Double Effect): Робимо свідомо добрий акт, але передбачаємо можливий не тільки позитивний ефект, але й також негативний ефект. Часом ми чуємо цей чорний жарт: “Операція пройшла успішно, але пацієнт помер”. У тому є правда, іронія, трагедія нашого життя, що ми не маємо тотального контролю над наслідком нашої навіть доброї дії. Отже, ми можемо тільки наполягати на наш добрий намір/інтенцію та бажання тільки добра.

Чотири умови для застосування принципу подвійного ефекту:

1. Що акт самий у собі є морально добрим або щонайменше нейтральним.
2. Що добрий наслідок, а не поганий наслідок є у нашому намірі
3. Що добрий ефект не досягається через посередництвом поганого ефекту
4. Що існує пропорційно обумовлена вагома причина  на дозвіл/згоду негативного ефекту

Пояснення:

Що акт самий у собі є морально добрим або щонайменше нейтральним.

Акти, які самі у собі є морально злими, не можуть бути дозволеними. Це акти проти людського життя та людської гідності, а саме: вбивство, геноцид, аборти, евтаназія, самогубство. Отже, ніколи не можна робити аборти, навіть якщо хочемо врятувати життя матері. Так само акти проти цілісності людського єства, тортури (фізичні, ментальні, духовні). Також акти проти людської гідності – невиносимі умови життя, несправедливе ув’язнення, депортація, рабство, проституція та наруга над дітьми, невиносимі умови праці (Veritatis Splendor, 80). (Приклад: Жінка готова на перелюб з агресором/ворогом, щоб врятувати життя чоловіка/дітей або запобігти тортурам над ними.)

Що саме добрий наслідок, а не злий наслідок  акту є у нашому намірі

Приклад:  Хірург виконує операцію з видаленню матки через рак, але у той самий час гине дитина у лоні – і такий акт дозволений. Приклад: У випадку позаматкової вагітності (у фалопієвих трубах) показана операція/резекція, але не спрямована безпосередньо на зародок.

Що добрий ефект не досягається через посередництвом поганого ефекту

Св. Апостол Павло: “Не можна робити зло, щоб осягнути добро.” (до Римлян 3,8). Приклад: Не можна робити гістеректомію здорової матки, щоб не дати жінці завагітніти у майбутньому через важку патологію серця, нирок тощо, бо у разі вагітності життя жінки буде під небезпекою. Приклад: Не можна перев’язувати фалопієві труби, щоб жінка-мати більш не завагітніла, оскільки вже має багато дітей і не дає собі вже ради з ними.

Що існує пропорційно обумовлена вагома причина на дозвіл негативного ефекту.

Злий ефект не може переважати добрий ефект (порівнюємо добро набуте і добро втрачене).

Правило: Всі чотири вимоги повинні бути присутніми, щоб скористатися принципом подвійного ефекту.

 

 

4. СЛУЖІННЯ РОДИНАМ У ЦЕРКВІ

Згідно статистичних даних, половина шлюбів, укладених у церкві чи поза церквою, розпадається, що є трагедією для самого подружжя, їхніх дітей, родин, суспільства та Церкви, яка благословляє шлюб.

Подружжя стоїть перед багатьма викликами й небезпеками. Зовнішнє  середовище часто створює для подружжя загрозливі умови.  Відповіддю на вплив нехристиянського середовища на родину зі всіма похідними була, є і повинна бути наша сильна віра у живого Бога, християнська мораль та святість життя. Викликом і завданням кожної родини завжди буде підбудувати та скріпити внутрішню опірність до негативних викликів світу. Бо саме ті родини, які відійшли від церковного життя  та не дотримувались приписів Церкви відносно святості шлюбу, не змогли зберегти своє подружжя. Отже, щоб зберегти подружжя, потрібно постійно плекати зв’язок із Живим Богом і Церквою, яка навчає нас духовних вартостей і закликає до самопосвяти та жертви.

Що таке християнське подружжя?

–       Богом установлена інституція: союз між однією жінкою та одним чоловіком;

–       цей союз є нерозривний і святий;

–       чоловік і дружина є одним цілим;

–       подружжя створене для любові і повинно бути віддзеркаленням любові Пресвятої Трійці;

–       подружжя покликане до плідності (не варто відкладати народження дітей, бо природа може потім обернутися плечима до жінки, яка не використала найбільш відповідний час плідності, визначений природою);

– подружжя є домашньою Церквою, де плекається християнська мораль;

– подружжя є основою суспільства, де виховуються законослухняні та відповідальні громадяни.

Оскільки члени родини дуже тісно спілкуються між собою, родина стає місцем, де відбувається наше спасіння, де ми маємо нагоду бути добрими християнами: лагідними, жертовними, готовими до самопосвяти. Гарвардські дослідження, які тривали понад 70 років, показали, що основними факторами, які сприяють відчуттю людського щастя, були не успішна кар’єра чи матеріальний достаток, а гарні відносини у родині, базовані на любові, правді, справедливості і готовності до самопожертви.

Тому шлюб вимагає ретельної підготовки, передшлюбних наук, де наречені мають нагоду задуматись над значенням шлюбу та викликами майбутнього подружнього життя. Чи згодний (згодна) я посвятити себе дружині (чоловікові), якщо вона (він) захворіє на невиліковну хворобу? Чи можу я полюбити свого подруга таким, яким він є – так, як Бог любить нас незалежно від наших недосконалостей ? Чи зможу дати дітям належну любов, опіку  і дисципліну, яких вони найбільш потребують? Чи буду завжди шанувати гідність подруги/подруга та сприяти її/його особистому, духовному та професійному розвитку? Чи зможу розв’язати найважчий конфлікт у родині без розриву шлюбу?

Наречені повинні знати і розуміти основні принципи християнського шлюбу. Брак знань та відсутність підготовки до шлюбу може бути навіть причиною уневажнення шлюбу. Щоб шлюб був важним, мусить бути вільний і свідомий вибір подруги/подруга, базований на взаємній любові, вірності, повазі та спільному баченні майбутнього.

Три базові причини  розпаду подружжя :

1. Подружжя відвертається від Бога, який є законодавцем подружжя.
2. Подружжя відвертається від Церкви.
3. Подруги відвертаються одне від до одного і не звертаються по професійну допомогу психолога чи духовну підтримку Церкви, бо не мають бажання зберегти шлюб.

 Поради/Розв’язки:

• Священики повинні пройти окремий курс щодо підготовки наречених до шлюбу.
• Плекати біблійний підхід до подружжя: вільний і нерозривний союз молодят, скріплений присягою на Євангелії перед Богом і Церквою.
• Заохочувати подружжя жити в уже випробуваному попередніми поколіннями  чотирикутнику: родина – робота – церква – спільнота.
• Заохочувати подружжя до обговорення життєвих та духовних вартостей: що є головним, а що є похідним.
• Застерігати подружжя від надмірних фінансових витрат, навчати його відрізняти те, що нам потрібно (їжа, житло, одяг, освіта, здоров’я, подорожі/вакації, забезпечення старості) від того, що ми хочемо – часом не дуже важливих забаганок.
• Наголошувати на важливості відкритого спілкування в подружжі, базованого на правді, любові, справедливості, милосерді, співчутті та взаємній посвяті.

 

 

5. ПРЕСВЯТА ТРІЙЦЯ – ЗРАЗОК ТВОРЧОСТІ, ЖЕРТВИ-ПОСВЯТИ ТА ЛЮБОВИ.

Слава Отцю, що нас сотворив,

Слава Синові, який нас відкупив,

Слава Духові, який нас просвітив.

Творець створив світ і людину як вінець творіння рішенням Своєї Доброї Волі, після періоду тиші. Бог-Отець  послав на землю Свого Сина, щоб спасти нас Його жертвою, і Святого Духа, щоб нас просвітити і надихнути на творчість та святість життя.

Починаючи нову справу, ми можемо брати приклад Творця:

–       почати з тиші, мовчанки, зосередження, призадуми

–       виробити ідею, шляхетну ціль, яку будемо втілювати

–       застосувати міцну та добру волю, щоб почати та завершити роботу

–       посвятити себе справі, бо без жертви з нашого боку та наших сподвижників гідного результату, як правило, не буде.

Приклад: Ідея створення Українського Католицького Університету у м. Львові зародилася ще у серці і думці митрополита Андрея Шептицького і відтак була реалізована його послідовниками, а саме: патріархами Йосифом Сліпим, Мирославом-Іваном Любачівським, Любомиром Гузаром, владикою Борисом Ґудзяком, його сподвижниками і однодумцями, та дістає зараз підтримку з боку Патріарха Святослава, який принагідно заявив, що “не уявляє життя та розвій нашої церкви без академічного проводу УКУ”.

У священичому служінні ієрей виступає як persona christi – втілення самого Христа Господа. Це велика ласка та велика відповідальність – бути Добрим Пастирем для Божого люду, готовим віддати власне життя за паству. Приклад жертовного служіння подає нам блаженний священномученик отець Омелян Ковч, який загинув у концтаборі Майданек серед в’язнів, для яких був тим Добрим Пастирем. Також приклад стійкості і вірності правді та пастві показав нам усім ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий.

 

Христос як зразок служіння: пророк, учитель і цілитель

 Наслідувати Христа як пророка:

• говорити гірку правду, яка спасає;
• взивати о справедливість до людей з боку влади;
• пізнавати знаки часу і бути рупором Бога для людей.

Яскравими послідовниками такого служіння були зокрема митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий та папа Іван Павло ІІ.

Наслідувати Христа як учителя Божої правди:

• палко проповідувати Боже Слово з амвону та прикладом власного побожного життя;
• навчати вірних катехизму Церкви;
• плекати традицію Церкви.

Наслідувати Христа як цілителя людського єства:

• плекати у парафіян живу віру у Христа, щоб отримати ласку зцілення;
• уділяти вірним Святі Тайни на зцілення та освячення;
• організувати у парафії особливе служіння здоров’ю вірним.

Ми всі потребуємо натхнення Святого Духа.

Бог надихає, а людина повинна закотити рукави і у поті лиця працювати. Не потрібно, за словами митрополита Володимира Стернюка, старатися “запрягти Бога у свої сани”, а радше співпрацювати з Божою ласкою. “Треба ревно молитися, немов усе залежить від Бога, і тяжко працювати, немов усе залежить від нас,” – любив повторювати, навчаючи вірних, патріарх Любимир Гузар, церковний муж біблійної мудрості.

Через все своє життя ми покликані розвивати плоди і дари Святого Духа, щоб бути “живою іконою”  Христа Господа у цьому світі. Христос є завжди посеред нас – за нами залишається виклик і благословення бути завжди з Христом, у якому вся наша надія, зміст і радість життя. Амінь.