Псалом 9. Частина 1

2. Хвалитиму Господа усім серцем своїм, розповім про всі чуда Твої! 

Розповісти про всі чудеса, значить відкрити діла рук Божих, які поширюються не тільки на видимому тілі, але й на невидимій душі, що значно важливіша. Бо люди здатні судити, радше з побаченого очима, так як у тілесному воскресінні Лазаря, вони бачили більше чудо, ніж у духовному воскресінні Павла, який переслідував церкву. Але так як видиме диво закликає душу до світла, так і невидиме диво просвічує того, хто слухає цей поклик. Отож розповісти про всі чуда Божі, це також повірити у видимі чуда, а відтак з цього усвідомити невидимі.

3. Я буду радіти, і тішитись буду Тобою, і буду виспівувати Ймення Твоє, о Всевишній! 

Поринувши у роздуми, Августин заявляє, що ні цей світ, ні тілесні насолоди, ні аромати, ні солодкі запахи, ні гармонія пройдешніх звуків, ні різноманітні кольори тіл, ні марні похвали людей, ні шлюб і швидкопсуюче потомство, ні надлишок тимчасових благ, ні нечисте вивчення того, що міститься в просторах, або всього, що приносить спадщина часів, нічого з цього, Господи, “не є предмет моєї радості; але в тобі я тремчу від радості », точніше в цих таємницях Сина, який «позначив на чолах наших відбиток твого світла, Боже мій (пор. Пс. 4. 7)». Тому отже, Ти приносиш радість і веселість тим, хто розповідає про Твої чудеса. І Він розповідатиме про Твої чудеса, Той, про кого сповіщає нам псалмопівець, хто прийде робити не за власною волею, а за волею Отця, шо послав Його (пор. Ів. 6. 38). 

4. Як будуть назад відступати мої вороги, то спіткнуться і вигинуть перед обличчям Твоїм! 

Ворог Ісуса Христа відступив назад, коли йому було сказано: «Геть від мене сатано» (Мт. 4. 10). І тоді тому, хто хотів через спокусу пройти вперед, довелося відступити назад, оскільки він зазнав невдачі у своїх спробах і не отримав жодної переваги. Земна людина позаду, але небесна людина, хоч і прийшла останньою, все ж попереду. «Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба» (1Кор. 15. 47). Тому ворог повернувся назад, коли він зазнав невдачі з небесною людиною, яку спокушав, і він звернувся до земних людей, якими міг панувати. Тому жодна людина не може йти перед цим ворогом і змусити його повернутись назад, крім того, хто обміняв образ земної людини на образ небесної людини. (пор. 1Кор. 15. 49). Диявол був змушений повернутися назад, навіть під час гонінь на праведних, що було для нас, ще вигідніше страждати від його переслідування, ніж йти за ним, ніби він був для нас провідником.

5. Бо суд мій і справу мою розсудив Ти, Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний! 

Тобто, Господь обернув на користь ту справу і рішення в якому Він судився і це засудження, яке люди висловили проти Нього, незважаючи на Його справедливість і невинність. Все це служило Сину Божому для нашого визволення, подібно як пілот судна, називає вітер своїм, бо він служить йому для щасливого плавання. «Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний!». Слова цього стиха можуть бути мовою Сина до Його Отця, подібно як Він говорив про це Пилату: «Ти не мав би влади наді мною, якби вона не була дана тобі згори» (Ів. 19. 11), беручи до уваги справедливість Отця, та тайну відкуплення в якій суддя людства був засуджений заради спасіння людей. Можливо ці слова говорить душа Церкви, яка каже своєму  Нареченому: «Ти на троні суддевім сидів, Судде праведний», бо Ти воскрес із мертвих, щоб зійти на небо і сидіти праворуч Отця.

6. Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім’я їхнє Ти витер на вічні віки! 

Краще застосувати ці слова до Ісуса Христа, ніж зробити його вимовою. Бо хто ще карав народи, щоб відсіяти з них безбожник, як не Він, який це зробив після свого вознесіння? Тоді Він послав Святого Духа на своїх апостолів, які впевнено проповідували слово Боже і вільно засуджували гріхи людей. Їх докори відганяли безбожних, які виправлялись і ставали побожними. Ім’я безбожного зникає, бо не можна назвати нечестивим того, хто вірить у істинного Бога, а тому його ім’я стирається на століття і віки. Що таке століття, тривалість якого – лише образ і тінь? Але ж зміна часів і пір року, що слідують один за одним, демонструє нам певний образ вічності. І тривалість, яка існує в незмінній безперервності називається «вічні віки», які тривають. Таким чином минулий вік знаходить свою модель у незмінному віці, який ми називаємо «вічні віки». Тому ім’я безбожного стирається назавжди, тобто, що в майбутньому ніколи більше не буде безбожних і якщо їх ім’я не може існувати в цьому віці, воно не встоїться в вічних віках.

7. О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність, ти й міста повалив був, і згинула з ними їхня пам’ять. 

Тут ворог в однині, а не в множині. Зараз цей ворог, якому бракує зброї, хто ж він, як не диявол, чия зброя – це тисячі видів помилок, якими він, як мечі, вбиває душі? Але щоб протистояти цим мечам та їх знищити, є Господній меч, про який ми читаємо в сьомому псалмі: «коли хто не навернеться, буде гострити меча Свого Він». Сьогодні цей меч працює таємно, але на останньому суді він блищатиме своїм блиском. Це він також руйнує міста, бо ж душа стає містом сатани, коли несправжні і брехливі поради, певним чином, будують там внутрішній дворик, де душа підкоряється бажанням своїх членів. Наприклад: очі служать допитливості, вуха – його розпусним інстинктам і відтак, вони збирають всі можливі пропозиції, що призводять до розпусти. Руки здійснюють грабунки та кримінальне насильство, а інші члени, які зазнають подібної тиранії, працюють теж на ці збочені задуми. Отож, саме такі міста знищує Ісус Христос, коли виганяє князя, як сказано: «тепер вигнаний буде геть князь цього світу» (Ів. 12. 31). Слово правди несе хаос в такі міста, там, воно придушує згубні задуми, ганебні схильності та робить підпорядкованими дії членів, які повинні служити справам справедливості і добра. Таким чином сповнюються слова апостола Павла: «Нехай, отже, не панує гріх у смертнім вашім тілі, щоб вам коритися його пожадливостям» (Рим. 6. 12). Тоді заспокоєна душа, опиняється в придбаному спокої та вічному щасті. «І згинула з ними їхня пам’ять», тобто пам’ять нечестивих. Безбожність не знищується без шуму, бо жодна людина не досягає спокою душі та глибокого миру, якщо вона спочатку не вела галасливої війни проти своїх вад.   

8. Та буде Господь пробувати навіки, Він для суду поставив престола Свого. 

Саме тоді, коли Його засудили, Він підготував свій трон. Терпеливість, яку Він виявив, заслужила для нас небо, і цей Бог, прихований у людині, стимулював нашу віру. Але оскільки Він повинен прийти у видимому вигляді і у своїй славі, щоб судити живих і мертвих, Він підготував собі трон прихованим судом. «Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (Мт. 25. 31-33).

9. І вселенну Він буде судити по правді, справедливістю буде судити народи. 

Бог не буде судити так, як люди, які не бачать серця і які швидше здатні звільнити винних, ніж засудити їх. Але Він буде судити за праведністю і за свідченням совісті, а також за тим, чи будуть їхні думки звинувачувати їх чи захищати (пор. Рим 2. 15).

10. І твердинею буде Господь для пригніченого, в час недолі притулком.

 Якими б не були переслідування цього ворога, він все ж, жодним чином не зможе зашкодити тим, хто знайшов притулок у Господі. Він стане їхнім притулком, якщо в цьому світі, князем якого є Сатана, вони оберуть бідність, не прив’язуючись ні до чого, що викликає жадібність протягом цього життя, або того, що і так ми залишаємо в часі смерті. Саме цим бідним Господь служить притулком. А душа, по-справжньому звертається до Бога тільки тоді, коли відкидає цей світ.