Духовна мандрівка книгою Псалмів. Псалом 6

Псалом 6

2. Не карай мене, Господи, в гніві Своїм, не завдавай мені кари в Своїм пересерді! 

Саме такого осудження,  боїться Церква, яка кричить до Господа словами цього стиха. Апостол Павло говорить про гнів, пов’язаний з судом Божим: «Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об’явиться правдивий суд Бога» (Рим. 2. 5). Отож, душа благає в цьому стиху не бути звинуваченою в цьому гніві, ба більше, вона навіть не хоче догани, яка б її виправила чи настановила. Оскільки в перекладі на грецьку мову, бачимо слово «paideustes», що означає «навчати». Ті, хто будують основу на дереві, чи соломі, в день суду будуть переконані в тому, що лише Христос є надійною основою, а самі ж вони будуть змінені або очищені, вони зазнають збитків і тим не менше будуть спасенні, але наче крізь вогонь (пор. 1Co 3. 11). Чого ж тоді можемо просити у Бога, коли ми не хочемо бути засуджені чи потрапити під Його гнів? Чого ж отже просити, як не бути зціленими? Бо саме зцілення не дає нам боятися смерті, чи руки лікаря, який може послуговуватись вогнем чи залізом.

3. Помилуй мене, Господи, я ж бо слабий, уздоров мене, Господи, бо тремтять мої кості, 4. і душа моя сильно стривожена, а ти, Господи, доки? 

На думку Августина, псалмопівець розуміє під цими кістками силу душі, або ж мужність. Отже, душа, говорячи про її кістки, скаржиться на свою розхитану мужність, хоча не слід вважати, що у неї є кістки, подібні до тілесних. І пояснюючи те, що передує, псалмопівець додає: «і душа моя сильно стривожена, а ти, Господи, доки?». Хто б не побачив тут душі, яка бореться зі своїми недугами, і яку лікар не поспішає зцілювати, щоб змусити її відчути, в яку безодню зла її кинув гріх? Ми навряд чи зможемо уникнути того, що легко виліковується, проте зцілення, яке було тривалим і важким, робить нас більш уважними та обережними до нашого здоров’я, яке нещодавно відновилося. Господь в своїй доброті хоче показати душі, яку рану вона собі завдала, а також якою буде кара нечестивих, які відмовляються повернутися до Нього. До цієї думки можна додати слова апостола Петра, що говорить: «І коли праведник ледве спасеться, то грішник і безбожник де з’явиться?».  

5. Вернися, о Господи, визволи душу мою, ради ласки Своєї спаси Ти мене! 

Навертаючись до Бога, грішник благає його звернутися до нього, як написано у пророка Захарії: «Так говорить Господь сил: Поверніться до мене, – слово Господа сил, – і я повернусь до вас, говорить Господь сил». Але цей вислів: «Вернися, о Господи», міг би прозвучати: «Допоможи мені у моєму наверненні, через труднощі та працю, з якими я стикаюся на дорозі навернення до Тебе». Ми втратили Його, насправді, не тому, що Він від нас відступив, оскільки Він присутній скрізь, а тому, що ми відвернулись від Нього. «Він був у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав Його» (Ів. 1. 10). Отже, якщо Він був у цьому світі, а світ Його не знав, то це тому, що через наші беззаконня, ми не в змозі знести Його присутності. Але, щоб навернутися, чи очистити наше минуле життя, вирізаючи по-новому нашу душу на образ і подобу Божу, ми відчуваємо болісний процес обміну земних втіх на безтурботний спокій божественного світла. І в цьому болючому завданні, ми говоримо: «Вернися, о Господи», тобто, допоможи мені, щоб вдосконалювалося в мені моє навернення, яке Ти міг би завжди бачити готовим, і яке приносить задоволення тим, хто Тебе любить. Крім того, сказавши: «Вернися, о Господи», автор псалма додав: «визволи душу мою», яка все ще відчуває турботи про світ і яка, навернувшись до Тебе, відчуває себе розірваною жалом бажань. Далі він каже: «ради ласки Своєї спаси Ти мене», бо відчуває, що його зцілюють не власні заслуги, але милість Господня.

6. Бо ж у смерті нема пам’ятання про Тебе, у шеолі ж хто буде хвалити Тебе? 

Він розуміє, що саме в цьому житті ми мусимо навернутися, бо після смерті кожному залишається лише отримати відповідно до його вчинків. Далі чуємо: «у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?». Багатий чоловік, про якого говорить Ісус Христос у притчі, визнав Бога в аді, коли він скаржився на свої тортури, бачачи Лазаря на лоні Авраама в повному спокої. Він визнав Бога аж до того, що хотів попередити своїх рідних утримуватися від гріха з огляду на ці пекельні муки, в які ми часто не віримо (пор. Лк 16. 23-31). Це було даремно, хоча це була правда, бо ж він сам визнав, що мучиться справедливо, оскільки хотів попередити своїх братів, щоб вони не несли таких покарань. Що ж це означає тоді: «у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?». «у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?». Чи розуміється під цим та глибока безодня, в яку беззаконні оселяться після суду і з якої густа темрява не дасть жодного проблиску надії, щоб визнати Бога. Однак цей багач, піднявши очі, міг бачити Лазаря на лоні Авраама, незважаючи на темну глибину, що оточувала його самого і порівняння (між ним і Лазарем), яке він повинен був зробити, витягувало з нього визнання своїх провин.

7. Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!… 

Тут він називає сном все те, чого слабка і хвора душа шукає для свого спокою, наприклад, тілесні насолоди та насолоди світу. А сльози тут потрібно, щоб змити ці ж задоволення, бажаючи відірватися від них. Кажучи «щоночі», псалмопівець, без сумніву, зображає людину, спритний розум, якої все ж отримує певний промінь світла, але плоть якої, досить слабка і часом шукає щастя в задоволенні цього віку. Тому вона відчуває в своїх почуттях чергування світла і темряви. Отож, день для неї тоді коли вона каже, що духом вона підкоряється Божому закону, а ніч, коли вона каже, що тілом вона підкоряється законові гріха (пор. Рим. 7. 25).  

8. Моє око зів’яло з печалі, постаріло через усіх ворогів моїх… 

 У такій сліпоті духу, кожна людина позбавлена всякого внутрішнього Божого світла, але не повністю, оскільки ще життя це триває. Бо існує ще зовнішня темрява, яка повністю віддалена від Бога і зарезервована на судний день для тих, хто знехтував тим, щоб виправити себе тут, внизу. Хіба ж це не є повна сліпота, знаходитись поза Богом? Бо Бог живе в недоступному світлі (1Тм 6. 16), і в нього увійдуть ті, кого Він запросить, кажучи: «Увійди в радість Господа твого» (Мт 25. 21-22). Страх останнього суду викликав зітхання та сльози псалмопівця. Він боїться досягти того гніву, початок якого вже для нього є дуже болючим. І тому він каже: «Моє око зів’яло з печалі».

9. Відступіться від мене, усі беззаконники, бо почув Господь голос мого плачу!

 Отже, після труду, стогону та тих частих виливів сліз, кожна благочестива душа, або навіть Церква, якщо хочете, свідчить, що вона була почута. То ж вона додає: «Відступіться від мене, усі беззаконники, бо почув Господь голос мого плачу». Тут, автор псалма оголошує, що в день суду нечестиві будуть змушені відділитись від праведних, бо постануть всі разом, але відділяться як зерно відділяють від полови.

10. Благання моє Господь вислухає, молитву мою Господь прийме. 

Таке часте повторення однієї і тієї ж думки, в 10-му стиху, вказує радше на його радість, аніж на потребу в цій мові. Бо для того, хто радіє, замало є один раз виразити словесно причину радості. Бо ось такий плід цього болісного стогону, який змушує його проливати на ліжко свої сльози: “»Бо хто сіє в сльозах, щоб лише жати в радості (Пс 125. 5)», і ще: «Блаженні ті, хто плаче, бо вони будуть втішені (Мт 5. 5)».

11. Усі мої вороги посоромлені будуть, і будуть настрашені дуже: хай вернуться, і будуть вони посоромлені зараз! 

До судного дня, нечестиві далеко не соромляться і не перестають ображати праведних. Часто навіть їхнє глузування заходить так далеко, що люди, які слабкі у вірі, можуть посоромитись Христа. Звідси і ці слова: «Хто б соромився мене та моєї науки, того й Син Чоловічий буде соромитися, коли прийде у славі своїй і Отця, і святих ангелів» (Лк. 9. 26).

Підготував о. Микола Гривнак 
з посиланням на допоміжне джерело:

http://www.clerus.org/bibliaclerusonline/es/dhw.htm#g