Духовна мандрівка книгою Псалмів. Псалом 18. Частина 3

Псалом 18 (ч. 3)

35.  І дав Ти мені щит спасіння Свого, а правиця Твоя підпирає мене, і чинить великим мене Твоя поміч. 

Правиця Господня – це Його благодать. А поміч – це навчання покараннями, які не дозволяють збитися зі шляху і направляють так, що вчинки стають результатом невимовного бажання з’єднатися Богом. 

36. Ти чиниш широким мій крок підо мною, і стопи мої не спіткнуться. 

Тісні шляхи плоті не зможуть стримати шляху, бо Господь є Той, хто розширяє своїм милосердям, таким чином, що всі тілесні члени і все, що в них є смертне, слугує лише як інструмент. Мої стопи не спіткнуться, тобто не знайдеться в мені жодної невизначеності ні щодо шляху, яким я пішов, ні щодо слідів, які залишив для тих, хто бажає за ними слідувати.

37. Женуся я за ворогами своїми, і їх дожену, і не вернуся, аж поки не винищу їх.

 Іншими словами, святий Августин, немов би перефразовує цей стих і твердить: Я буду переслідувати в собі тілесні похоті, які не матимуть наді мною верх, а досягнувши їх – знищу. Я не припинятиму цього заняття і дам собі відпочинок, поки не знищу все, що мені шкодить.

38. Я їх потрощу, й вони встати не зможуть, повпадають під ноги мої! 

Після того, як вони не витримають моєї атаки, я віддамся цій любові, яка спрямовує мене іти до вічності.

39. Ти ж для бою мене підперізуєш силою, валиш під мене моїх ворохобників. 

Ти допоміг Своєю силою пригасити розпущений плащ моїх плотських бажань, так що ніщо не бентежить тепер мене в цій боротьбі.

40. Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх! 

Тобто Господь призвів їх до навернення, щоб відтак поставити їх позаду, для того, щоб вони могли слідувати за мною. А ті, хто безповоротно перебували у своїй ненависті, були призведені до власної загибелі.

41. Кричали вони, та немає спасителя, взивали до Господа, і не відповів їм. 

Хто ж тоді може спасти тих, яких не спас Господь? Справді, ті хто взивали до Господа, спрямовували свої молитви саме до Нього, а не до когось іншого, проте Господь не засудив жодного, хто був гідний Його благодатей, того, хто не відкидав визнавати свої провини.

42. І я їх зітру, як той порох на вітрі, як болото на вулицях, їх потопчу! 

Господь зітре їх у прах, тих, які повсихали через не бажання отримати роси Божого милосердя. Відтак, підняті від розпухлої гордості, вони втратили непохитну твердість надії, немов ті, хто відривається від стабільної і твердої землі. Господь зробить слизькою ту широку болотяну дорогу, за якою слідує велика кількість людей, на якій вони себе погублять, ті хто є людьми похотей.

43. Ти від бунту народу мене бережеш, Ти робиш мене головою племенам, мені будуть служити народи, яких я не знав! 

Тобто зберіг від бунту, який висловлений в наступній суперечності: «Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» (Ів. 11. 48). Господь зробив Христа також головою тих народів, яких Христос не навідував тілесно. Але радо приймаючи Його проповідників, вони увірували та пішли на заклик Його голосу.

44. На вістку про мене слухняні мені, до мене чужинці підлещуються, 45. в’януть чужинці і тремтять у твердинях своїх… 

Цей народ став чужим, бо не хотів омолодитись Новим Завітом, залишившись у вигляді старої людини. Вони стали слабкі на одну ногу, оскільки зневажили Новий Завіт і стали кульгавими. Ба й навіть, за старим законом, вони дотримувались своїх традицій, а не традицій Бога. Вони вчиняли злочини, щоб дотримуватись приписів (пор. Мт. 15. 3). Саме таким був їхній шлях, який вони собі самі призначили, плекаючи давні приписані звичаї, які їх відвели далеко від шляхів Господній заповідей.

46. Живий Господь, і благословенна будь, скеле моя, і нехай Бог спасіння мого звеличиться. 

Краще померти, аніж жити за похотями тіла, «Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, – про духове. Бо прагнення тіла веде до смерти, а прагнення духа – до життя і миру» (Рим. 8. 5-6). Нехай будуть не надто земні думки, щодо Бога, та Його спасіння. Не варто очікувати від Бога тимчасового земного порятунку, а слід бажати багатьох небесних речей.

47. Бог, що помсти за мене дає, і що народи під мене підбив, що рятує мене від моїх ворогів.

«Помста» Божа, це підпорядкувати народи Христовому ярму. Господь врятує Христа від тих євреїв, які кричали: «Розпни його, розпни його».

48. Ти звеличив мене над повстанців на мене, спасаєш мене від насильника! 

Господь підніс Його воскресінням над цими євреями, які глузували над Його скорботами. Він врятував Його від несправедливих людей та їхнього беззаконного панування.

49. Тому то хвалю Тебе, Господи, серед народів, і Йменню Твоєму співаю! 

Саме через Христа, народи благословлятимуть Господа як свого Бога. Через Його добрі вчинки, Господь стане відомим на всіх частинах світу.

50. Ти Своєму цареві спасіння побільшуєш, і милість вчиняєш Своєму помазанцеві Давиду й насінню його аж навіки. 

Саме Господь дає можливість нам захоплюватись цими способами спасіння, які Його Син дарує тим, хто вірить в Нього. Він милість вчиняє Своєму помазаникові, тому, чия могутня рука здолала світ. Його миліть поширюється і на тих, кого Спаситель породив до вічності через їхню віру в Євангелія. Всі стихи, цього псалма, які не застосовуються до самого Христа, слід застосовувати до Його Церкви, тобто Його Тіла.

Підготував о. Микола Гривнак
 з посиланням на допоміжне джерело:
http://www.clerus.org/bibliaclerusonline/es/dh1.htm#t