Псалом 10 (ч. 1)
1. Для чого стоїш Ти, о Господи, здалека, в час недолі ховаєшся?
2. Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони!
За думкою Августина, в першому стиху, мова про час, коли антихрист, чи людина гріха повстане і запанує над усіма людьми і над вибранцями Божими, що багато хто зневіриться в тому, що Бог ще цікавиться людьми. Автор псалма, певним чином, висловлює скарги, викликані затримкою останнього суду. Відтак, псалмопівець зрозумів причину цієї затримки, бо гордість безбожних стають стимулом для бідних. Тобто вигляд грішників розпалює в бідних завзяття та святу надію, які ведуть їх до кращого життя. Саме через цю причину, Господь дозволив бути єресям. Це, без сумніву, не план єретиків, але мудрість Божа, яка знає, як скористатися їх викривленістю, щоб створити і зрегулювати світло, яка регулює лише темряву.
3. Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа.
Тобто, їх пожадливі бажання, які походять від думок, певним чином, зв’язуються ланцюгом з їх душею. Слова лестощів, зв’язують душу з її гріхами, відтак грішник любить робити те, що не лише не залишає страху перед виною, але і те, що навіть викликає оплески. Тож, не слід вітати людину, яка процвітає в цьому житті і чиї провини залишаються без помсти, а тим більше зустрічати її оплесками. Святий Августин вважає, що це найбільший ефект божественного гніву. Бо ж, настільки треба проклинати і зневажати Бога, щоб потім навіть не відчувати покарання, яке призводить до виправлення. Гнів Божий сягає вершини тоді, коли він, як видається, більше не шукає наших гріхів, забуває їх, не звертає на них уваги і дозволяє безбожним досягти багатства і честі шляхом шахрайства та злочинів. Власне, шахрайство і злочини, це те, що ми побачимо, перш за все, в антихристі, якому люди повірять аж до тієї міри, щоб відтак, прийняти його за Бога. Проте, решта псалма покаже нам, наскільки грізним є цей Божий гнів.
4. У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!…
5. Сильні дороги його повсякчасно, від нього суди Твої високо, тим то віддмухує він ворогів своїх…
Той, хто скуштував істинної душевної насолоди і радості, розуміє, як то тяжко бути позбавленим світла істини. Якщо позбавлення очей тіла людини, тобто позбавлення цього денного світла, розцінюється як велике лихо для людей, то яким же тоді буде лихо і нещастя для людини, яка процвітає в своїх гріхах, не має перед собою Бога, звикла ходити лише в блуді, та плекає лише злочинні задуми? То ж, для неї «суди Твої високо», тобто вони ніщо в очах такого грішника. Душа, яка усвідомлює свою провину і яка не бачить себе покараною, уявляє, що Бог не засуджує її; і тому суди Господа вже не є перед її очима, що є страшним прокляттям для неї. «Тим то віддмухує він ворогів своїх…», бо йому видається, що він здолає всіх царів і царюватиме один на землі. Навіть святий Павло, який нам це сповіщає, заходить так далеко, кажучи: «Той супротивник, який зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога» (2Сол. 2. 4).
6. Сказав він у серці своєму: Я не захитаюсь, бо лиха навіки не буде мені…
Оскільки він відданий похотям свого серця і призначений для остаточної помсти, тож тепер злочинними витівками, він підніметься на висоту цієї марної слави і панування. Його ім’я та слава не перейдуть від віку до віку до нащадків, якщо зловісна хитрість не змусить його набути такого панування, що майбутні століття просто не зможуть про це мовчати. Тому що, збочений дух, який не знає добра і є чужим для світла справедливості, прагне злочинними діями прокласти шлях до такої блискучої слави, що потім, вона лунає у століттях. Ми все ще можемо застосовувати ці слова і до людини, чий марний і заповнений помилками розум вірить, що він може перейти з цього смертного життя у вічне життя лише шляхом злочину. Це те, про що читаємо в Діяннях Апостолів, про Симона, який вірив, що може піднятися на небо завдяки магічним витівкам і перейти від людської природи до божественної (пор. Дії 8. 9-23).
7. Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком злочинство й переступ.
Дійсно, великим блюзнірством і богохульством є прагнути до небес завдяки осудним хитрощам і прагнути до вічного життя завдяки подібним витівкам. Так, що ці прокляття, обман і зрада, що наповнили його уста, не зможуть досягти успіху, хіба лише спричинять його погибель.
8. Причаївшись, сидить на подвір’ях, мордує невинного, його очі слідкують за вбогим…
9. В укритті він чатує, як лев той у зарості, чатує схопити убогого, хапає убогого й тягне його в свою сітку…
Хто такі багаті, як не ті, яких він наповнить благами цього світу? Тому він сидить в укритті і показує фальшиве щастя, щоб ним обдурити людей, а вони в свою чергу, захоплені неминучим бажанням придбати таке багатство, нехтують вічними благами і тим самим потрапляють у його пастки. Схопити убогого і потягнути в сітку, значить привести до гріха бездоганного.
Підготував о. Микола Гривнак
з посиланням на допоміжне джерело:
http://www.clerus.org/bibliaclerusonline/es/dhy.htm#k