У суботу 19 листопада у м. Санліс, що 40 км північніше Парижу – історичній посілості королеви Анни, 
відбулися традиційні заходи із вшанування жертв Голодомору в Україні.
Пригадуємо, що Анна (у 1051-1060 рр. – королева Франції) була дочкою київського князя Ярослава Мудрого, дружиною французького короля Генріха І (на троні 1027-1060), матір’ю французького короля Філіпа І (на троні 1060-1108), матір’ю Едіґни (вшановується Католицькою Церквою як блаженна).
Останні три роки ця п’ятнадцятилітня традиція осінніх урочистостей у Санлісі оправдано змінилася: до молитви за виморених Голодом 1932/33 та інших років додається молитва за загиблих на Майдані зимою 2013/14 років та жертв російської агресії, яка триває досі.
Український санліський храм св. Бориса і Гліба був прикрашений українськими вишивками стараннями пп. Вікторії Делінджер та Анни Кантер (Культурний Центр Анни Ярославни).
Вишивки спеціально надали зі своєї колекції подружжя президента України Віктор та Катерина Ющенки. Пригадуємо, що подружжя Ющенків є давніми друзями українського Санлісу та Культурного Центру Анни Ярославни. Адже, саме старанням президента Віктора Ющенка було споруджено і ним же відкрито у 2005 році (це був перший рік президенства) пам’ятник Анні Ярославні у Санлісі. Подружжя є жертводавцями храму Бориса і Гліба. Віктор і Катерина молилися тут на першій українській Божественній Літургії у церкві Бориса і Гліба, яку звершив 16 листопада 2013 року владика Борис Ґудзяк.
Світлини виставки вишивок можна переглянути на Facebook-сторінці Культурного Центру Анни-Ярославни.
Поминальні заходи розпочалися архиєрейською Божественною Літургією у церкві св. Бориса і Гліба м. Санліс.Богослужіння очолив владика Борис Ґудзяк, єпарх Паризький, у співслужінні єпархіального духовенства та гостей: о. Михайла Димида (м. Львів), о. Лева Кметка (м. Донецьк), о. Бруно Даніеля (римо-католицький парох сусіднього м. Шантійї).
У проповіді владика Борис звернув увагу на місію єднання великих українського і французького народів, яку виконував в історії маленький Санліс. Чому Ярослав Мудрий міг послати до Франції свою дочку Анну, а Генріх І – прийняти її? Тому, що була спільна християнська віра, яка дала підстави для шлюбу, – пояснив владика, продовживши, що сьогоднішні проблеми в Європі зумовлені спробами формувати ідентичність поза межами тої віри, яка сформувала Європу.
Анна приїхала до Франції кілька десятків років після мучеництва її дядьків свв. Бориса і Гліба, яких українська громада Санлісу обрала своїми покровителями. Вони були першими мучениками за гідність держави, обравши безнасильницьний спротив злу, і стали переможцями, – зауважив владика Борис. Їхні життя, як і вся українська історія, свідчать, які великі історичні здвиги можна зробити силою віри, і яке велике значення віра має для гідності конкретної особистості.
Саме віра збудувала європейську цивілізацію, до якої прямує Україна ціною таких жертв, як оперний співак Василь Сліпак, пам’ять якого вчора вшановувала паризька громада молитвою та концертом, підсумував владика Борис, та запевнив, що ці жертви неодмінно принесуть свої плоди
Сьогоднішня літургія була особливою, оскільки дві особи отримали свої нові місії у Паризькій єпархії УГКЦ.
Перед богослужіння вл. Борис благословив п. Даниїла Александера на носіння підрясника. Даниїл є англійцем українського походження, здобув філологічну та політологічну освіту у Франції, працює при європейських структурах у Брюсселі і в духовній семінарії місцевого римо-католицького архиєпископства готується до дияконського служіння.
На завершення Божественної Літургії протосинкел єпархії о. Михайло Романюк оприлюднив єпископський декрет про призначення о. Юрія Лещинського адміністратором храму свв. Бориса і Гліба у м. Санліс. Отець Юрій є одруженим священиком із ступенем ліценціата канонічного права Папського Східного Інституту. Заснування нової парафії та призначення для неї першого душпастиря – подія завжди історична. А нинішнє призначення о. Юрія до того ж й особливе: перейнявши естафету королеви Анни, українці продовжують писати історію французького Санлісу.
Після богослужіння громада зібралася на санліській площі Арен. Від Франції акцію очолили вл. Борис Ґудзяк – єпарх Паризький УГКЦ, п. Олег Шамшур – Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції, п. Тарас Горішній – голова Репрезентативного комітету українських товариств Франції, п. Анна Кантер – представник Культурного Центру Анни Ярославни. Україну представляли о. Лев Кментко – військовий капелан Збройних Сил України, та п. Лариса Дір – начальник Управління з питань закордонного українства та етноконфесійного діалогу МЗС України. Лунали український і французький національні гімни та «Вічная Пам’ять» замордованим українцям дім час голодоморів та агресій
На організованому Культурним Центром Анни Ярославни обіді, де зібралося більше півсотні осіб, панувала чудова атмосфера.
Своїми думками ділилися меценати та спонсори санліської церкви: п. Андрій Костюк, котрий представляв 
львівських жертводавців, та подружжя Віктора й Ірини Іванчиків, котрі представляли київських меценатів. Зворушливим для присутніх було ділення особистим досвідом шляху до Бога київського підприємця Віктора Іванчика, який заохотив присутніх жертвувати не лише свої гроші, але й час для спільної справи.
Отець Михайло Димид, відомий своєю над’активною участю київському Євромайдані, котрий єдиний із присутнього духовенства був уродженцем із теренів Паризької єпархії, пояснив, що ніхто не може відчувати себе гідним, якщо не може відкрито говорити про свого Бога. Отець Лев Кметко, священик з Донецька який вимушено перебуває на Тернопільщині, свідчив про свій досвід військового капеланства: для український військових на фронті, які далеко не завжди є воцерковленими християнами, важливою є сама лише присутність священика, що для них означає, що їх не забули.
Культурний Центр Анни Ярославни організував також перегляд документального фільму Лесі Воронюк та Олександра Ткачука «Спадщина однієї нації», який чудово вписався у контекст дня. У фільмі йдеться про такий елемент української культури, як вишивка, котрий не лише допомагав формувати українську ідентичність, але давав силу витримати Голодомори, вів до перемоги на Євромайдані, а нині надихає на подвиги захисників України.
Фоторепортаж Романа Остап’юка