У неділю 5 червня 2016 року у місцевості Бан-Сен-Жан, що поблизу містечка Буле-Мозель (департамент Мозель у Лотаринґії) відбулося вшанування пам’яті похованих тут воїнів, загиблих у часі ІІ Світової війни.
У 1941 – 1944 роках концентраційний табір, розташований у цій місцевості – глухому куточку анексованого Мозелю, був могильником для тисяч радянських полонених, здебільшого українців, а згадане містечко служило місцем проведенням останніх місяців, днів, а для декого – й годин їхнього життя. На шпальтах чотирьох місцевих газет 1945 року було вміщено підрахунок кількості жертв: більше 22 000 осіб. Тому, місцевість Бан-Сен-Жан є одним з найтрагічніших таборів смерті на території Франції.
У 1980 році, по приїзді делегації з Радянського Союзу, прийнято рішення ексгумувати кістки загиблих і перепоховати у братському радянському некрополі у Нуайє-Сен-Мартені (департамент Уазa у Пікардії). Від того часу статистику загиблих почали зменшувати, аж до офіційної кількості 2879 жертв, а історія трагічних подій табору поволі приховувалася.
Цьогорічне вшанування пам’яті супроводжувалося екуменічною молитвою, яку очолив владика Жан-Крістоф Лаґлез, римо-католицький єпископ Мецу, у співслужінні духовенства Паризької єпархії УГКЦ – о.-мітрата Ярослава Салевича та о. Святослава Горецького, а також духовенства УПЦ Константинопольського Патріархату – архимандрита Іларіона Кайма та о.-мітрата Бориса Хайневського, за участі представників місцевої французької влади, української громади та гостей.
Серед присутніх також були представники Франко-української асоціації із перезахоронення останків Бан-Сен-Жану, представники консульства Росії у Стразбурзі, пан Ґабрієль Беккер – дипломований викладач німецької мови, який зібрав свідчення очевидців та доступні документи у збірку під назвою «Правда про заборонений сором».
Важливо відзначити чисельну присутність громади українців з околиць Мецу, завдяки ініціативі яких ми сьогодні маємо нагоду знати про існування цього табору. Програма заходу була переплетена різними дискусіями. Під час відкритої асамблеї владика Жан-Крістоф підсумував, що «мир – це справедливість, правда і відповідальність».
Історія продовжується. Але кожен з нас несе відповідальність за мир у світі, в якому живемо. Дивлячись на події недалекої історичної давності, порівнюючи їх із сучасними подіями в Україні, маємо пам’ятати – хто ми є, з якого краю походимо, і який приклад ми можемо запропонувати, перебуваючи за межами рідних земель.
Вічна пам’ять загиблим землякам у минулих століттях та в наших часах !