Людська історія – це історія воєн.
Найбільш знані історичні особистості – ті, які провадили війнами, перемагали ворогів, здобували землі – одним словом, убивали.
Але всі прагнуть миру!…
Мир здобувається зброєю, насильством, убиванням.
Та Ісус Христос пропонує іншу дорогу.
Його шлях до миру – не через убивство, а через прийняття смерти;
не через насильство, а через прийняття насильства;
не через перемогу, а через невдачу.
Хтось би сказав: парадокс, нереальність, навіть глупота.
Якщо дивитись людськими очима – так, справді.
Так не буває між людьми.
Нікого не притягає така відчайдушність.
Це неможливо здійснити в житті.
Непрактично…
Але є люди, які повірили в цей шлях, пішли дорогою страждань, утратили все, зазнали поразки, але перемогли.
Це – святі мученики.
Сьогодні розпочинаємо рік святкування 1000-річчя мученичої смерти святих благовірних князів і страстотерпців Бориса і Гліба.
Вони були синами святого Володимира Великого, князя Київського.
Борис і Гліб відзначалися великою любов’ю до Бога,
а їхня любов втілювалася в любові й милосерді до ближніх.
Вони ж мали великі багатства, правили князівствами, і також провадили війнами, бо мусіли боронити свої землі.
Але ними керувала християнська любов, благочестя.
Вони не вважали багатства своєю власністю, а даром Божим, щоб поділитися з біднішими.
Саме така настанова привела їх до остаточної жертви – жертви власного життя.
Коли Володимир помер 15 липня 1015 року,
його старший син Святополк розпочав боротьбу за владу,
післав гінців повбивати двох братів – Бориса і Гліба.
Брати були свідомі того, що старший брат намірявся скоїти.
Але вони наперед вирішили не протиставитися злу.
Вони пам’ятали батьків заповіт, щоб не ворогувати одне з одним.
Не хотіли вони піднести руки на брата, пролляти родинну кров.
Але понад усе їх провадив дух Христовий.
“Без ненависти зустріли [вони] ворогів” (вечірня), бо ніщо не могло їх “відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі” (Рим. 8,39).
Яка тайна такої сили, такої відваги, такої великої жертовности?
Святі страстотерпці Борис і Гліб в останню чергу подумали б, що вони – герої.
Ні. Вони “полюбили Христа, який усіма володіє” (вечірня).
Любов є таємною силою, яка перемагає зло.
Любов до Бога дає немічній людині понадлюдську силу.
Любов перетворює невдачу на перемогу.
Святі Борис і Гліб утратили все, що найдорожче – життя.
Але вмираючи, вони здобули його назад – навіки.
Дай, Боже, і нам навчитись – жити жертовно, щоб Христове світло опромінювало наш шлях,
віддавати життя, щоб здобути його, перемагати зло добром.
Молитвами святих страстотерпців Бориса і Гліба, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас.
Проповідь в церкві Бориса і Гліба 22 листопада 2014 року. Більше фотографій тут