Владика Борис Ґудзяк: Пам’ять про Голодомор, про Майдан, про сучасні виклики, нас об’єднує

gudziak_notredammeЦі дні листопада сповнені для нас, українців, особливого символізму, в них тісно переплелось минуле і сучасне, радість і біль, відчай і надія. Ми поминаємо жертв Голодомору – штучного голоду в Україні 1932-1933 рр. Ми відзначаємо День свободи і гідності як спогад про дві революції духу нового часу – Помаранчеву і Революцію Гідності. Ми молимося за упокій воїнів, що щодня гинуть на східних кордонах України. Ми згадуємо чисту жертву Небесної Сотні, тих, які віддали своє життя за солідарність і громадянську відповідальність. Молимося за постраждалих через анексію Криму, зокрема за наших братів-мусульман кримських татар, яких вже вдруге позбавляють батьківщини.

Геноцидальна історія ХХ століття від вірменської трагедії, сторіччя якої молитовно згадуватимемо 24 квітня 2015 року, до страшних вбивств в Раунді залишатиметься назавжди невимовним болем людства. Історики зазначають, що в 1930-40-их Україна була найнебезпечнішим для життя місцем у світі. І, на жаль, сьогодні в Україні небезпека знову зростає. Знову “смерть продерлась у наші вікна, ввійшла в палати наші, щоб вигубити з вулиць діток, молодиків з майданів  (Єр 9:20)(І тому ми молимося!)

Голодомор є центральним та знаковим проявом тривалого геноциду на українській землі, який в ХХ столітті нищив політичну і культурну еліту, селянство, духовенство і вірних всіх конфесій та призвів до приблизно 15 мільйонів жертв. В Україні система нищила систематично.  Проект творення нового homo sovieticus перекреслював Божественне начало людини, її Богом дану гідність. Голодна смерть мільйонів людей на найродючішій землі на планеті, яку Гітлер намагався вивозити вагонами до Німеччини, є образом радянської системи, яка була брехливою ілюзією про минуле, про майбутнє, про людину і про світ. Коли українські селяни помирали від голоду, Радянський Союз експортував зерно на захід, щоб розвивати свою індустріальну та мілітарну потугу. В Європі не вірили, що існує голод в країні, яка постачає їм збіжжя.  Так само і сьогодні багатьом важко повірити в інвазію східної України.

Багато років геноцид українського народу, а це був саме геноцид, бо люди померли тому, що були українськими селянами, замовчувався і був невідомий світові, та й самі українці не були свідомі тої великої травми, якої їм завдав Голодомор.

Адже, Голодомор, який позбавив життя мільйони людей, зруйнував родини і стер з лиця землі цілі села – це не просто трагедія, це токсична травма українського народу. Голодомор і радянський терор посіяв страх. Страх перед владою, що забирає останній шматок хліба. Страх перед сусідами і знайомими, які можуть виявитися агентами КДБ. Страх, що через необережне слово або чиюсь вигадку можна отримати розстріл або заслання на Сибір. Страх передавати дітям віру в Бога, бо духовна практика, життя Церков – православних, католиків, протестантів, та інших релігій – юдеїв і мусульман – режим жорстоко переслідував.  Страх перед собою – перед тим, у що може голод перетворити людину.

Чому це так? Чому відбувся вірменський геноцид, Голодомор, Голокост? Як з’явилися Сталін, Гітлер, Іді Амін, Пол Пот? Чому десятки мільйонів смертей в Китаї? Чому винищують наших братів і сестер християн на Близькому Сході, в Сирії та Іраку? Чому стільки дітей щороку гинуть голодною смертю? Чому смерть взагалі? Чому модерна епоха, доба раціоналізму, поступу, технологій породила такі «ізми», тоталітарні безбожні системи, їхні війни, їхні геноциди, що  призвели до 150 – 200 млн жертв. Чому? (З цим питанням стоїмо і молимося)

Стоїмо перед таїнством лукавства (mysterium iniquitatis), стоїмо перед страшним потенціалом людської (твої, моєї) свободи, нашої з вами поведінки, наших ідеологій, черствості наших сердець, байдужості до людського терпіння. (Стоїмо мовчки, шукаючи слова молитви так, як Ісус навчав  своїх перших учнів: “Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим. Не введи нас у спокусу,  але визволь нас від лукавого”(Мт 6:12-13).

Стоїмо, але ми не самі. У цій нашій пітьмі made by man – візьмімо як людство на себе відповідальність – стоїмо ми з Великим Богом, який став людиною і стоїть з нами, який себе умалює, який поринає у пітьму нашого гріха, у саму нашу смерть. Такого терплячого слугу книга Ісаї називає Господнім Слугою, Котрий “ніс на собі наші болі… був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші; Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані” (Іс 53:4-5).

Протягом років незалежності ми молилися, щоб ця травма, наш біль і страждання не залишилися для нас кайданами. Ми молилися, щоб кров мучеників, мучеників Голодомору, була насінням Церкви, насінням живого, радісного, мирного народу.

Минулої зими ми це досвідчили: ми вирушили  мирним паломництвим від страху заляканого homo sovieticus до гідності, Богом даної гідності. Ми вирушили з молитвою. Ми почули Господнє: «Ти гідний! Не бійся! Мир тобі!»

Ми побачили гідність в очах і обличчях людей різного віку, статусу, конфесій, національностей, мови,  які зібралися на Майдані, готові жертвувати своїм часом, здоров’ям (в деякі ночі температура була -20С) і зрештою, життям. Вони (і ми тут з вами в Парижі) засвідчили свою Богом дану гідність, на яку ніхто не сміє посягнути.

Ми пам’ятаємо ці гідні обличчя – Устима Голоднюка, 20 річного юнака, що помалював свій шолом у голубий колір миротворця ООН, показуючи свої мирні наміри, викладача Українського католицького університету Богдана Сольчаника, 17-річного хлопчика Назара Войтовича , єдиного сина в сім’ї, який пробув на Майдані всього дві години в трагічний ранок 20 лютого. Їх кров, кров Небесної Сотні, пролита на Майдані, мученицька смерть жертв Голодомору, воєн та терорів вже стали насінням. Вони здійснили неможливе. Проте тепер ми відповідальні за дозрівання цих плодів. Наше паломництво непросте, але переможне. Ми вже не стоїмо, ми йдемо і молимося, щоб ” поводитися достойно покликання, яким нас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові,  стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру” (Еф 4:1-3).

Сьогодні ми згадуємо Голодомор не заради смерті, а заради життя. Нашого життя, життя наших нащадків, життя Європи. Безумство мучителів і жорстокість катів не може перекреслити потоки життя і життєдайності, які випливають з нашої історії. Сьогодні ми є. Навіть після Голодомору. Навіть після комунізму. Навіть після інвазії.

Пам’ять про Голодомор, про Майдан, про сучасні виклики, нас об’єднує. Ця єдність стає таїнственною, пасхальною, переходом від хреста до Воскресіння. Парадоксально сьогодні Голодомор дає нам єдність і життя. Майдан дає нам життя (нас оживляє). Мужність на сході, якими б страшними, болісними і безглуздими не видавалися б втрати, є заради життя, заради Воскресіння.

Ми дякуємо усім, які стоять і моляться, які йдуть разом у вірі і надії  та “маємо в пам’яті безперестанку діло їхньої віри, труд їхньої любові та терпеливість їхньої надії на Господа” (1 Сол 1:3) Обіймімо нашою молитвою жертви минулого і сьогодення, з певністю, що з нами стоїть і йде сам Господь.

Ця проповідь була зачитана в Соборі Паризької Богоматері 23 листопада 2014 року під час поминальної Літургії.

Фото Літургії і інших урочистостей