Відбувся семінар для кандидатів на служіння в Франції, Швейцарії та Бенілюксі

У карпатському Микуличині відбувся семінар на тему священичого служіння в структурах УГКЦ на теренах Франції, Бенілюксу та Швейцарії.

Семінар, організований за ініціативою владики Бориса (Ґудзяка), єпарха Паризького, об’єднав священиків із парафій у Західній Європі та кандидатів на служіння в цьому регіоні – семінаристів, студентів богословських програм і дияконів. Протягом трьох днів учасники молилися, роздумували на запропоновані теми та спілкувалися в різноманітних форматах.

Владика Борис і священики його юрисдикції поділилися власним досвідом праці у Франції та сусідніх країнах. Повторюючи настанову Блаженнійшого Святослава (Шевчука), єпарх окреслив дві особливі місії Української Греко-Католицької Церкви в цьому регіоні: інтелектуалізм та екуменізм. Парох української церкви в місті Ліоні о. Ігор Іванців та докторант Фрібурзького університету о. Назарій Заторський розповіли про діяльність і побут українських священиків відповідно у Франції та Швейцарії. Зокрема, йшлося про велику територіальну розпорошеність вірних, їхнє духовне та соціальне різноманіття, потребу служіння двома чи й трьома мовами, а також особливості фінансування церков у різних державах.

Для кандидатів семінар став нагодою замислитися над темою «УГКЦ: де ми і куди йдемо в сучасному світі». Десятихвилинною доповіддю кожен учасник виклав свої судження щодо сьогоднішнього стану, завдань і потенціалу Церкви. Як досягнути гармонійної, плідної єдності між церковною ієрархією та вірними? Як реалізувати наше покликання до місійності в секуляризованому суспільстві? Як зберегти унікальність УГКЦ, одночасно залишаючись відкритими до інших конфесій і культур? Якою має бути парафія майбутнього і які є альтернативні форми життя християнської спільноти? Цей обмін думками став своєрідним “мозковим штурмом” щодо духовних, організаційних та структурних викликів, які ставить перед нами двадцять перше сторіччя.

Також у семінарі взяв участь особливий гість – о. Олександр Смеречинський, морський капелан УГКЦ в Одесі. Тема священичого служіння в портах і на кораблях є перспективною для Західної Європи, адже морський апостолят може стати основою для євангелізації в великих портових містах (Роттердам, Антверпен, Марсель, Гавр), де Церква не має парафій. Свідчення о. Олександра показало, як праця серед моряків та їхнього оточення відповідає на величезні духовні та психологічні потреби цих людей.

Наприкінці семінару кожен учасник мав нагоду підбити підсумки і поділитися особистими враженнями від цих трьох днів. Ось свідчення деяких із них:

Ірина, наречена майбутнього священика: “Ця зустріч була дуже інформативна й дуже корисна для нашого світогляду. Ми зібралися тут у конкретному намірі, і це зібрання допоможе нам далі мислити в тому напрямку і йти вперед, нехай навіть маленькими кроками.”

Юрій, ліценціат канонічного права: “Я познайомився тут із новими людьми, які за три дні стали для мене друзями. Я хочу, щоб товариство в Паризькій єпархії було таким самим згуртованим – щоб у ньому й одружені, і неодружені священики почували себе як удома.”

Роман, ліценціат богослов’я: “Я думаю, що кредо Українського католицького університету – “візьми і зроби” – є дуже гарним для Паризької єпархії на сьогоднішньому етапі. Нам подобається говорити про “перспективи” служіння там. Особисто я не знаю, які там для мене перспективи і чи є вони взагалі. Але я знаю, що там є велика потреба, бо є велика кількість наших людей, які чекають, що хтось їх візьме за руку, заведе до церкви і скаже: “Це твоє місце”.”

Василь, диякон: “Дуже приємно було з вами перебувати, спілкуватись і молитись. Свідчення отців, які служать у Західній Європі, показують, що навіть на маленьких парафіях, серед важких матеріальних умов є радісне пережиття: бачити, що бодай одна людина приходить до храму. Для нас це ще одна нагода, щоб навчитися цінували кожну людину, яка там є, і вчитися спілкуватися з нею.”

Владика Борис висловив велику вдячність організаторам і спонсорам семінару за можливість для спілкування та відпочинку, та о. Богданові Скірчуку, пароху села Поляниця, за гостинність та спільну молитву.