В Паризькій єпархії відбувся Собор «Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом»

29 січня – 1 лютого 2015 в монастирі в Шевтоні (Бельгія) вперше від часу заснування екзархату-єпархії святого Володимира Великого відбувся собор. В соборі взяли участь близько 50 осіб – була представлена майже кожна парафія єпархії – священики, монахи і монахині, а також миряни. Очолював роботу собору єпископ владика Борис Ґудзяк, модераторами були о. Юрій Щурко (Німеччина), о. Андрій Чировський (США).

Праця над кожним пунктом концепції «Живої парафії» була організована у чотири етапи: 1) біблійне підґрунтя певного аспекту парафії, яке підготував о. Юрій Щурко, 2) євангельсько-богословські поради від о. Андрія Чировського, 3) праця в групах – обговорення та висловлювання пропозицій, 4) представлення результатів праці у групах для усього собору з метою вироблення резолюцій.

В обговореннях багато уваги було присвячено питанню нинішніх обставин життя і діяльності в єпархії: потреба богослужінь (а також катехизації) на різних мовах – французькій, голландській, англійській, італійській, німецькій, а не лише українській;  проблеми асиміляції, стосунки на парафії між вірними, що належать до різних міграційних хвиль, виклики перед душпастирями в умовах розпорошеності вірних, катехизація та популяризація читання Святого Письма, функціонування в умовах секуляризованого суспільства, тощо.

Невід’ємною складовою собору була молитва – щоденна Вечірня, Утреня та Літургія. Важливими аспектами собору були комунікація, спілкування, взаємопізнання, постійна присутність та доступність єпископа.

DSC_0724.NEF DSC_0684 DSC_0578 DSC_0669.NEFСобор ухвалив резолюцію, котру незабаром буде оприлюднено.

Миряни про собор Паризької єпархії

Ольга Вох

Формально, метою єпархіального собору було обговорити Стратегію-2020 та домовитися про способи її реалізації в конкретних умовах нашої єпархії. Під час зустрічі в Шевтоні кожний священик чи мирянин міг висловити власну думку про стан УГКЦ та шляхи її розвитку. Вже сама нагода соборного спілкування була дуже цінною, адже вперше з часу заснування нашого екзархату (тепер – єпархії) священики та вірні з усіх регіонів зустрілися одночасно.

Але собор був не просто місцем, де обговорювалася Стратегія-2020. Одночасно ця стратегія там утілювалася. Насамперед, там плекалась єдність нашої єпархії, яка покриває територію п’яти країн: різні громади пізнавали одна одну і вчилися бути членами більшої спільноти. По-друге, там був досвід автентичної молитви – делегатам було дуже добре на Літургіях, Утренях і Вечірнях із монахами Шевтонської обителі. По-третє, під час собору делегати краще пізнали Слово Боже та правди віри завдяки доповідям почесних гостей – о. Юрія Щурка та о. Андрія Чировського. Отже, собор став такою собі лабораторією «живої єпархії» і місцем, де виробляється певний стиль стосунків між вірними. Звичайно, наша дорога до повноти «живої» Церкви буде довгою. Але я дуже сподіваюся, що після цих трьох днів кожен делегат повіз додому методологію змін на краще.

Молімося, щоб кожна громада нашої Церкви зростала в вірі та солідарності, щоб Патріарший Собор у серпні цього року відбувся в щирості та бажанні спільного добра.

Марія Ярема

Унікальністю собору стало те, що окрім участі у літургійній молитві добового кола Шевтонського монастиря (монастир об’єднує спільноту монахів латинського та візантійського обрядів) та участі в окремій молитві соборової спільноти, учасникам були запропоновані своєрідні духовні роздуми-реколекції. Короткі науки у часі соборових засідань провадив о. Юрій Щурко, доктор біблійного богослів’я. Основою і лейтмотивом роздумів стали 10-та–12-та глави Послання до Євреїв, зокрема, в найбільшій мірі, 11-та глава. У даному уривку автор Послання яскраво змальовує суть та необхідність віри, подає приклади віри старозавітних праведників, які нею (вірою) чинили неможливе. Базуючись на текстах Писання, о. Юрій заохотив учасників собору жити та діяти вірою, якою кожен може чинити Божий задум, часто неможливий до здійснення з людської перспективи.

Окрім біблійних розважань учасники собору мали можливість заслухати доповіді о. Андрія Чировського, засновника та викладача Інституту ім. Андрея Шептицького в Оттаві, який ділився своїм досвідом праці у діаспорній українській Церкві. Доповіді о. Андрія у легкому гумористичному стилі з висвітленням глибоких богословських тем та водночас адміністративних проблем функціонування та діяльності парафії були наче вступними словами до дискусійної праці в малих групах, на які були розділені учасники собору. Як теми обговорення у групах та згодом представлення перед усім загалом були запропоновані питання про наявність та конкретизацію болів (зранень, незадоволення) у своїх парафіяльних спільнотах, про страхи щодо конкретних парафій та всієї єпархії, про зобов’язання, які кожен учасник собору бере на себе, щоб сприяти оживленню парафіяльного і єпархіального життя.

Наслідком собору стало прийняття декількох резолюцій щодо голошення Божого Слова, літургійного життя, дияконії, адміністрації, екуменізму, місійного духу (зокрема, рішення ініціювати процес перекладу Катехизму на французьку та інші мови, служіння Літургії іншими мовами, організацію літньої дяківської школи, літнього дитячого табору і т. д.). Іншим наслідком собору стало взаємне пізнання церковного виміру єпархії – члени різних парафій мали чи не вперше змогу взаємно пізнавати один одного, творячи соборність єпархії. Наслідком собору стало також заглиблення у поняття потуги та необхідності віри, яка дає силу брати на себе різноманітні і подекуди зовсім нелегкі зобов’язання для праці на славу Бога.

Собор став першим собором єпархії Св. Володимира в її історії. Під проводом єпархіального єпископа, Преосвященного Владики Бориса Ґудзяка, кінцевим рішенням собору стала домовленість створити традицію частого соборування, щоб у соборності творити єпархію, парафію, власне життя як місце зустрічі з живим Христом.