Цими днями 26-30 листопада в Римі проходить формаційний курс щодо захисту інституції шлюбу та пасторальної опіки зранених подружніх пар, (Corso di formazione per la tutella del matrimonio e la cura pastorale delle copie ferite), організований Трибуналом Католицької Церкви Римською Ротою.
Курс проходить в базиліці Св. Андрія делле Валле (Basilica di Sant’Andrea delle Valle). На даному курсі нашу єпархію представляє судовий вікарій о. Іван Дуфанець. Курс відкрив декан Римської Роти, Його Преосвященство П. В. Пінто (P. V. Pinto).
У своєму предствлені Декан звернув увагу на окремі історичні аспекти пов’язані з діяльністю та розвитком судочинства Трибуналу Римської Роти, запропонувавши наступний порядок, виражений двох напрямках:
1. як об’ єднати канонічну процедуру розв’язання подружнього вузла з захистом безумовного принципу щодо нерозривної святості тайни Подружжя?
2. Причину (ratio) через яку Римський Понтифік, як наступник Св. апостола Петра, посідає виключну та зарезервовану владу (potestas clavium), щодо уділення ласки розв’язання важного і законного подружнього вузла.
У своїй доповіді Його Преосвященство Монс. Пінто звернув увагу на компетенцію Римської Роти щодо документального приготування подружніх справ про розв’язання подружнього вузла.
Розв’ язання важного і законного подружнього вузла через недовершеність шлюбу (ratum et not consummatum) на єпархіяльному рівні, який закривається особистою оцінкою єпархіальним єпископом, через другий рівень (опрацювання Римською Ротою), та кінцевим результатом надання ласки Римським Архієреєм.
При доповіді звернена велика увага на захист інституту шлюбу і сім’ї в контексті вчення Папи Франциска.
Ключова роль подружжя Акілли та Прискілли обабіч фігури св. апостола Павла, змодельована в сучасний пасторальний план супроводу подружніх пар.
Окремим блоком Монс. Пінто виділив тривожну реальність окремих країн в яких виконує свою місію Церква. Так, з цілої Франції на цьогорічному курсі є присутній лиш один священик…
Пообідня сесія 15:30-17:30 була представлена через перший круглий стіл, який модерував Монс. Арелано Чеділло (Arelano Cedillo). Дана сесія стосувалася привілею св. апостола Павла, світлих та темних сторін у провадженні адміністративної процедури super Rato.
Окрема увага звернена на обов’язкову попередню консультацію з Деканом Римської Роти у важких випадках.
Наголошено та підкреслено всю делікатність та відповідальність процедури провадження, збору доказів, пов’язаних з розглядом справ, що стосуються недовершеності подружжя. Ця відповідальність в першу чергу заторкує єпархіяльного єпископа як батька та главу єпархіяльної спільноти вірних та судового вікарія, який посідаючи делеговані владу судочинства, покликаний йому допомагати в провадженні справи на єпархіяльному рівні. Станом на сьогодні Римська Рота розглядає 300-400 запитів щодо недовершеного подружжя. Річно Римським Понтифіком надається ласка розв’язання даного подружжя у 360-370 випадках.
Коротка статистика справ Super Rato окремих країн:
Польща – 20 справ за останній рік
Іспанія – 82
Балкани-декілька справ. Незначна кількість.
Африка- незважаючи на територію незначна кількість. Ймовірна причина, – необізнаність чи брак інформації щодо існуючої процедури уділення цієї ласки. Друга ймовірна в причина соціально-культурна: великий вплив полігамії.
Індія – 10-20 справ.
Бразилія – 83 справи.
Мексика-доволі небагато, близько 20 справ.
Ліван – біля 10 справ.
Аргентина, Канада, Латинська Америка – незначна кількість.
Ключовим моментом надання ласки розв’язання недовершеного подружжя є гарантія відсутності згіршення та скандалу серед вірних. Цілковита відповідальність тут лежить на парохах та єпархіяльних єпископах. У випадку існування найменшої можливості згіршення, – у наданні ласки розв’ язання недовершеного подружжя може бути відмовлено.
День 2
Робочий день середи відкрився другим круглим столом, модератором якого знову був Декан Римської Роти. Продовжено розгляд випадків недовершеного подружжя.Представлено моральний та фізичний аргумент, як базові критерії в інструкції справ. При чому вказано на моральний аргумент, який домінує над фізичним, оскільки в справах недовершеного подружжя, як і в будь-яких інших, основоположним чинником є моральна впевненість, що осягається через докази, свідчення, документи, мед. заключення, тощо.
Знову окремо підкреслено розуміння прохання саме ласки, розв’язання важного та сакраментального подружжя, яке зарезервовані виключно Римському Архиєрею, як правонаступнику св. апостола Петра, якому, в свою чергу сам Христос надав владу в’язати та розв’язувати (Мт. 16,19). В інструкції справи “super rato” на обох рівнях (фазах) як місцевому (єпархіяльному) так і римському (Римська Рота) є обов’язковою присутність захисника вузла. Сама процедура передбачає багатоступеневі “фільтри”, покликані максимально мінімізувати ймовірність якогось зловживання, чи помилки, пов’язаної з так званим “людським фактором”.
Пообідня сесія була призначена розгляду справ, що стосуються неважності священичих свячень.
Підкреслено, що дані справи на даний час є рідкість, проте не можна зовсім виключати такої ймовірності. З 2011 року не було визнано жодного неважного свячення.Слід підкреслити, що йшлося саме про неважність Святої Тайни Священства, а не про ласку повернення до мирянського стану правосильно та законно висвяченого священнослужителя.
Серед всіх аспектів цих рідкісних випадків, які, проте, є в компетенції Трибуналу Римської Роти, є озвучено великий скандал, пов’язаний з фактом неважних священичих свячень. Цей скандал зумовлений тим, що всі священнослужіння та уділення Святих Тайн даним священнослужителем є неважним. Принцип “Ecclesia Supplet” (Церква доповнює) в даному випадку не діє. Після дослідження факту неважності священичих свячень, обов’язком єпархіяльного єпископа даного “священнослужителя”, є створення комісії для дослідження наскільки це можливо, всіх відправлений літургій, уділених Святих Тайн, з метою максимального виправлення ситуації. Ця процедура, відповідно до “стажу” “священнослужіння” особи зазвичай затягується на роки.
День 3
В навчанні Святішого Отця щодо шлюбу та сім’ї прослідковується думка про Пресвяту Євхаристію як про серце християнської життя. Серце Церкви та серце родини.
Пригадується про важливе місце молитви в християнській родині і, відповідно, про присутність самого Христа, який запевнив про свою присутність між двома або трьома, що зібрані в Його ім’я.
Окреме звернення до новивисвячених єпископів з настановою що вірні не є ні людом Папи, ні окремовзятого єпископа у своїй єпархії. Вірні є саме Божим людом.
Слово Євангелія відкрите в першу чергу для бідних. І бідність не тільки слід зводити до матеріального виміру: бідність, на жаль є значно глибшою та багатограннішою. Бідними є також хворі, бідними є священнослужителі, які “втомилися” від свого покликання, бідними є ті єпископи, які не мають часу і бажання бути батьком та приятелем для своїх священиків, бідними є вірні, які переживають сімейну кризу.
Скарб віри ніколи не можна зарезервувати для власного приватного вжитку. Скарб віри в першу чергу є ділення з іншими. Парадокс надприроднього полягає в тому, що чим більше ми цим скарбом ділимось, – тим більше цей скарб примножується в нас самих. Цей скарб – дар, який ми отримали безкоштовно.
Близькість і доступність. Ось дві перлини реформи подружнього процесу. На це була звернена пообідня доповідь Монс. Ареллано Чеділло (Arellano Cedillo). Ця реформа була покликана до життя необхідністю пошанувати гідність убогіших, надавши їм можливість реалізації свого права звертатись до церковних трибуналів з метою отримати можливе визнання неважності їх шлюбу, що в минулому часто-густо було прерогативою небагатьох і часто багатих.
Серед основних характеристик реформи про які говорив Монс. Чеділло є наступні:- короткий процес не може тривати довго (максимум два місяці);- необхідність згоди двох подругів;- очевидність фактів, які прямо вказують на нічкемність шлюбу;- моральна впевненість єпископа місця щодо неважності шлюбу.
Якщо звичайний процес ведуть судовий вікарій та судді в силу дорученого їм уряду від єпископа, то короткий процес визнання неважності шлюбу є зарезервований виключно правлячому єпископу в силу своїх єпископських свячень та влади навчати, святити та судити. Владу судити в короткому процесі єпископ не має права делегувати іншим. Якщо б таке трапилось вирок даного процесу є нікчемним.
Якщо єпископ є каноністом то немає необхідності до короткого процесу залучати судового вікарія. Достатньо мати двох помічників, які не обов’язково мають бути священнослужителями або фахівцями права. Єпископ сам веде опитування сторін, свідків, оцінює документи та проводить інструкцію справи. Не виключається, проте, що інструкцію справи єпископ може доручити комусь з помічників.Якщо єпископ не є каноністом, – інструкцію справи веде судовий вікарій, або хтось з єпархіяльних суддів. Єпископ сам підписує акти та вирок. Очевидно, що вирок в короткому процесі може бути тільки позитивним. Зацікавлені сторони навіть в короткому процесі можуть мати адвокатів.
В короткому процесі немає необхідності публікації актів, оскільки через взаємну згоду та присутність Сторони присутні та поінформавані про хід процесу та свідчення, – відповідно відпадає необхідність реалізації невід’ємного права на захист.
Обов’язковою для важності вироку (ad validatem) навіть в короткому процесі має бути присутність захисника вузла. Його присутність гарантує наявність протилежної точки зору, який покликаний опонувати навіть єпископу, забезпечуючи захист презумції важності шлюбу, допоки не буде доведено протилежного. У випадку, коли попри попередню наявність очевидних причини неважності шлюбу, в процесі розгляду виникають якісь свідчення, нові обставини, підозра в недостовірності/підробці наданих документів, єпископ має взяти до уваги аргументи захисника вузла. В противному випадку захисник вузла має обов’язок подати апеляцію навіть проти рішення єпископа. Щоб цього уникнути, єпископ зобов’язаний видати короткий декрет, згідно якого “акти справи будуть передані на розгляд в звичайному процесі” (causam ad ordinarium tramitem remittat).
Ніколи під карою нікчемності вироку / притиправно (contra legem) справа зі звичайного процесу не може бути перекваліфікована і передана в короткий процес.
День 4
Програма п’ ятниці 29 листопада в більшій мірі заторкувала практичні та конкретні випадки, що стосувалися труднощів з якими стикаються як душпастирі, так і працівники трибуналів.Ключова дбайливість єпископів, парохів, дияконів покликана захищати та сприяти максимальному збереженні інституту шлюбу та сім’ї.
Були заслухані конкретні свідчення окремих пар, які або недавно одружилися і розпочинають своє подружнє життя, так і пар, які мають за спиною багаторічний досвід подружнього життя. Було вказано на відсутність універсального рецепту подалання кризи сім’ ї, оскільки кожен з нас є індивідум, відповідно кожне подружжя теж індивідуальне. Саме тому єпископів та судових вікаріїв було застережено від впровадження якихось загальних критеріїв, які могли б переноситися від однієї справи до іншої.
Основоположним засобом попередження масових запитів щодо важності шлюбу представлено серйозну передшлюбну підготовку наречених. Практика показу на практично повсюди запроваджено підготовку наречених перед шлюбом і практично нульовий пасторальний супровід одружений пар. Це означає, що пара, яка одружилася відбувши майже завжди “бюрократичну” процедуру передшлюбних зустрічей зі священиком, опісля на довгі роки зникає з спільноти вірних. Вказано на майже повсюди розповсюджені практику, згідно якої наречені домовляються про час та місце вінчання з парохом чи не в останню чергу, після всіх організаційних моментів, пов’язаних з вінчанням: ресторан, фото, транспорт…. Таким чином найважливіший момент урочистого та прилюдного виявлення подружньої згоди, стає немовби придатком до всієї церемонії цього урочистого дня.
Як наслідок нещасливого подружжя виникає серйозна проблема в Церкві: дискусія про Євхаристію для розлучених. У своєму виступі Декан наголошує що Євхаристія не є абсолютним правом вірних. Разом з тим за словами Св. Амброзія Євхиристія не тільки є винагородою для вірних за християнське життя, але водночас підтримка та ліки для зранених.
Побажання багатьох кардиналів, єпископів, священнослужителів до Святішого Отця з метою впровадження чіткої канонічної норми щодо дозволу/заборони прийняття Євхаристії для розлучених, не знайшло своєї реалізації в післясинодальму зверненні “Amoris Laetitia” (Радість Любові). Це зумовлено небезпекою розколу серед церковних спільнот. Натомість подані критерії власного сумління кожного вірного щодо можливості/неможливості прийняття Святого Причастя. Окремо робиться наголос на неприпустимість дискримінації жодного вірного через факт його причастя/непричастя будучи свідомим свого стану. Під жодним приводом ці вірні не можуть почуватися виключеними з Церкви.
В світлі близькості до вірних та здешевлення процесу можливого визнання шлюбу неважним, і як наслідок можливість дистанційного переслуховування сторін та свідків через сучасні засоби комунікації Декан висловив свою окрему думку як негативну, оскільки, як йому видається, така практика є небезпечною бо не гарантує таємниці конфіденційності приватного життя осіб, які задіяні в процесі.
Найпершим критерієм віри та Церкви є пошанування кожної окремовзятої Особи, як вінця Божого творіння. Ми не є досконалі, ми прагнемо ними бути на взірець Отця Небесного.
На закінчення курсу Монс. Пінто привів вислів однієї з настоятельок жіночого згромадження в Римі, коли звертаючи до своїх сестер з метою їх підбадьорити , сказала наступне : “ми всі є чоловіки” (siamo tutti uomini). Буквальний переклад українською звучить доволі кумедно. Зрештою є очивидним що мається на увазі: всі ми є люди. Зі своїми падінням та перемогами, втратами та сподіваннями.
о. Іван Дуфанець