Роль і місце дітей у Церкві: коментарі священників

Коли ми починаємо задумуватися про роль і місце дітей у Церкві, то дуже часто на думку спадають в першу чергу дуже відомі слова Ісуса, який казав: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким». 

І власне сьогодні, через два тисячоліття після сказаних Христом слів, ми все ще можемо задаватися питанням про роль, яку відіграють діти у Церкві і що саме мав наувазі Ісус, закликаючи до себе дітей.

Для того, щоб дати нам можливість відчасти зрозуміти роль дітей у храмі і Церкві загалом, з нами поділилися своїми думками душпастирі з Паризької єпархії та Філадельфійської архиєпархії.

О. Юрій Лещинський, Канцлер єпархії святого Володимира Великого в Парижі

«Пустіть дітей приходити до мене»

У Церкві діти нас навчають. Господь у 18-тій главі Євангелія від Матея каже: «Якщо не будете такі як діти, то не увійдете у Царство Небесне». Діти нам нагадують якими ми були і показують якими ми стали. Вони насправді часто є наївні, щирі, відкриті. Вони не мають упередження, не мають масок. Діти є такими, як вони є. Натомість ми, дорослі, з часом міняємося і про це забуваємо. Тому, якщо ми не будемо такі як вони, то не зможемо успадкувати Царство Небесне, як каже Христос.

Водночас не треба забувати, що ми, дорослі, також є вчителями наших дітей і маємо обов’язок їм показати і передати дар віри, дар надії і дар любові. Потрібно розуміти, що діти – це майбутнє Церкви, тому їхня роль є дуже важливою. Катехизація дітей на парафії, їхнє місце у домашній Церкві, а вже потім на парафії, куди вони приходять та зустрічаються з іншими парафіянами та з іншими дітьми грають у цій присутності важливу роль. Ми мусимо розуміти, що в майбутньому саме вони мають провадити цією спільнотою і цією Церквою.

І також про шум від дітей. Дуже часто в церкві важливо чути їхній шум, їхній сміх, коли вони бавляться. Деколи це заважає, але з іншого боку це провокує якусь таку певну радість, це дає життя, спонукає до посмішки. Приходить усвідомлення того, що Церква є жива, що вона молода. І власне ця присутність дітей, подекуди шумна, виконує ще одну важливу роль – вона дає надію. Надію, що є майбутнє, що Церква не є установою старших людей. Діти дають надію, що, щоб не сталося, Церква завше буде оновлюватися і продовжувати жити.

О. Іван Турик, адміністратор школи Успення Пресвятої Богородиці у Перт Амбой

Церква у сучасному світі покладає великі надії і сподівання на молодь, участь якої у житті церкви є необхідною для поширення доброї новини про Ісуса Христа по всій землі. Ми бачимо у Біблії, Господь часто використовував саме молодих людей, щоб робити великі справи. Господь покликав Тимофія для керівництва Ефеською церквою, коли він був ще підлітком. У 1 Тимофія 4:12-13 ми читаємо: „Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки!” 

Саме у церкві, відбувається зустріч молодої людини з живим Христом у Таїнствах церкви, і де з часом її християнське, релігійне і духовне формування дасть можливість внести свій вагомий вклад в процвітання Церкви – Тіла Христового. Але, на жаль, в Америці інколи діти до цієї церкви фізично ніяк не можуть добратися, бо вони не мають “ключів до авта”, а батьки після уділення дітям їхнього Хрещення, першої Тайни Сповіді і Св. Причастя, не вважають за потрібне більше разом із дітьми приходити до церкви при якій проводяться літні біблійні табори для молоді, катехизація, працюють цілоденні і суботні школи, є діючі релігійні організації які допомагають юнаку чи юначці зростати у вірі і приймати правильні рішення у житті. 

Ось тому, добра християнська сім’я є основною школою і фундаментом у формуванні зрілої молоді. Школа, молодіжні організації звичайно є корисними у формуванні світогляду дитини, але це дає плоди тільки тоді коли у “домашній церкві”, батьки своїм власним життям у молитві, любові, вірності показують добрий приклад дітям. Якщо в сім’ї немає згоди, мама і тато не шанують один одного, бавляться мовчанки одне з одним, не люблять своїх дітей, а духовне життя родини зводиться до ходіння до церкви тільки по великих святах, то для такої дитини церква не є місцем зустрічі з живим Христом, а тяжкою повинністю, а у кращому випадку місцем де можна після Служби Божої випити каву і “мати гуд тайм” з однолітками.

Ми повинні усвідомити, що тільки коли є взаємодія, приклад власного життя з боку батьків і благодать Церкви яка є матір’ю і учителькою, то тоді така взаємна співпраця принесуть плоди, і дадуть можливість молодим людям відчувати себе у церковній спільноті не “вічно молодими без права голосу”, а вірними з власною думкою і голосом, бо ми всі є дітьми Божими. Ми як церква стукаємо, запрошуємо і просимо батьків словами Христа “Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Матея 19:14). Так що, дорогі батьки, приходьте самі і приводьте вашу гордість і радість до храму Божого, довірте нам душпастирям і матері церкві ваш найдорожчий скарб, ваших дітей, а ми з Божою допомогою будем старатися допомогти їм знайти дорогу до Бога.

О. Володимир Пендзей, голова молодіжної комісії єпархії святого Володимира Великого в Парижі

Почну з маленької історії. Два місяці назад на моєму балкончику пара голубів звила гніздо. Впродовж цього періоду, я спостерігав за тим, як відбувається процес зростання пташенят. Голубка робила три дії стосовно пташенят: творила безпеку, годувала і навчала.

«Він тебе покриє крилами своїми, і ти втечеш під його крила; щит і забороло – його вірність». Пс 91,4. Безпека –  одна із базових потреб людини. Кожна людина впродовж усього свого життя природньо потребує і шукає безпеки. Пандемія коронавірусу ще раз продемонструвала всім нам наскільки ми є крихкими. Ще більше потреба безпеки стосується дитини. Те, що передусім має зробити Церква-Мати це надати дітям безпеку.

Дуже часто ми думаємо про безпеку шляхом заборон та наказів: вберегти  від одного, захистити від іншого, відмовитися ще іншого. Церква ж покликана дарувати безпеку дітям передусім шляхом убезпечення їхньої віри. «Наставляй дитину на добру путь, – навіть як постаріється, не зверне з неї». Прип 22,6. Катехиза, справжня та ґрунтовна, є воднораз вихованням, духовною їжею та засобом який ґарантує безпеку. Ми не можемо завжди бути поряд наших дітей але ми можемо вкласти у їхнє серце те, що берегтиме їх все життя. Приповідки вчать, що приймаючи Бога дитина навчиться відрізняти добро від зла, а закладені в неї моральні принципи, будуть тими інструментами, якими дитина керуватиметься в житті, щоб не загубитися. 

Книга Второзаконня навчає наступне: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі (…) Ти накажеш про них твоїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті й ідучи в дорогу та лягаючи й устаючи»; Втор. 6,5-8. Це заклик до постійної, посиленої катехизи, навчання і виховання дітей. В цьому суть духовного проводу – навчити і відпустити.

Місце дитини в Церкві я б означив біля амвону, як учня в школі за партою. Тому як уроки в школі є відповідно підготовлені до віку і викликів учнів, так і Церква маємо подбати щоб молитва і катехиза були дітям зрозумілими та відповідали на їх потреби. Світ змінюється а отже ми маємо шукати, як вічні істини подавати у спосіб доступний для дитини XXI-го століття. У це потрібно вкладати найбільше ресурсів, присвячувати найбільше уваги, бо якщо по-справжньому жити теперішнє і добре працювати, то нас чекає велике майбутнє.

Бо те, що діти і молодь – майбутнє Церкви, ми в Церкві ще не до кінця збагнули!


Важливо: 

Окрім розуміння важливості присутності дітей у храмі та Церкві загалом, єпархія святого Володимира Великого в Парижі також усвідомлює відповідальність та прагне у будь-який спосіб забезпечити комфортні та безпечні умови для дітей, підлітків та вразливих верств суспільства.

З цієї причини, у 2020 році єпархія затвердила Стратегію щодо захисту вразливих осіб від насильства у церковному середовищі. 

Ознайомитися зі стратегією та завантажити її можна ТУТ