Ще зовсім недавно разом з усією Церквою ми відзначали у Львові 60-літній ювілей єрейських свячень Преосвященного Владики Михаїла Гринчишина, Апостольського Екзарха для українців Франції, Бельгії, Нідерландів, Великого герцогства Люксембург і Швейцарії. І хоч уже тоді ставало очевидним, що Преосвященний готується «сісти на сани», нашим гучним «многоліттям» ми просили Бога відтягнути момент прощання. Вчора, 12 листопада, пора для нього все-таки настала.

Життя Владики Михаїла завжди мало своє чітке спрямування на Господа. Рішення служити Йому визріло в ньому ще в роки його канадійського дитинства і не занепадало упродовж усього його життя. Для підтвердження справедливості цього висновку достатньо згадати той факт, що Владиці було лише 17 років, коли 28 липня 1946 року він склав монаші обіти в Чині Отців Редемптористів.

Отримавши 25 травня 1952 р. з рук єпископа Максима Германюка єрейські свячення, 23-річний єромонах розпочинає своє більш ніж 60-літнє душпастирювання. Мінялася географія його служіння – Нью-Йорк, Вінніпег, Саскатун, Рим, потім знову Канада, а тоді Париж; мінявся його статус у Церкві – протоігумен оо. Редемптористів Канади і США (1972–1981 рр.), екзарх для українців Франції, Бельгії, Нідерландів, Великого герцогства Люксембург і Швейцарії (з 27 листопада 1982 року), – але не мінявся спокійний і довірливий стиль його душпастирювання.

Для нашої університетської спільноти важливо, що Кир Михаїл захистив 1955 року докторську працю у Папському Орієнтальному Інституті в Римі і деякий час викладав у семінаріях Канади.

А ще ім’я Преосвященного Михаїла Гринчишина нерозривно пов’язано для нас з іменем Митрополита Андрея Шептицького, постулятором у беатифікаційному процесі якого Владика був із 1970 року. Вихід у світ 2010 року ІІІ тому «Пастирських послань» Митрополита Андрея гідно увінчав цю працю.

Отож, усі етапи його служіння в Українській Греко-Католицькій Церкві були насправді сходинками у цьому сходженні на вершини відданості Богові, Церкві й українському народові. Сьогодні ми всі, що були свідками його жертовного життя, складаємо йому перед Богом нашу велику вдячність і щире визнання.

У час, коли біль тяжкої утрати переживає разом з усією Церквою і спільнота Отців Редемптористів, ми не лише поділяємо їхній біль і висловлюємо їм наші співчуття, а й радіємо, що Бог благословив їхню спільноту ще одним зразком жертовного служіння. Хай же обдарує Господь цю монашу спільноту такими ж благодатними дарами і в майбутньому.

У час, коли душа спочилого таїнственно переходить від смерті до життя і співає пісню визволення, просимо Всемогутнього Бога прийняти вірного Свого слугу у вічний упокій, де немає ні болі, ні печалі, ні зітхання, а лише життя безконечне.

13 листопада 2012 року                                                                                                                                                                                 Ректорат УКУ