Не так давно, всього-лише місяць тому, о. Святослав Горецький був скерований на служіння у мальовничий регіон Франції Альзас. Регіон, який чимало постраждав під час ІІ Світової Війни, і, який зустрів чимало українців, вивезених на примусові роботи.
Маквілер – одне з невеликих містечок Альзасу де поселилися українці по закінченню війни.Вони жили, одружувалися та виховували своїх дітей в українських традиціях. І чи не основну роль у житті їхніх дітей та внуків зіграв літній дитячий табір Маквілера, директором якого був о. Павло Когут.Традиції, танці, національні пісні та вбрання – все це було присутнє в житті дітей переселенців, які були три тисячі кілометрів від їхніх домівок.
Табір був для дітей домом, де їх вчили любити, бути дружніми, допомагати один одному та працювати на благо табору та для інших.
О. Павло Когут вчив дітей катихизації та служив Літургії – він був для них батьком, інколи суворим, та завжди усміхненим душмастирем. Таким його і запам’ятали, адже отця вже з нами не має.
Табір проіснував до 1994 року. Зараз це місце потребує ремонту та багато праці.
26 листопада 2016 року відбулася акція з насаджування саду у Маквілері. В табір приїхали його колишні вихованці, і, навіть, ті хто брали участь у закладенні його фундаменту. Серед них 92-х річна Круп’як Катерина з дітьми та внуками, та пан Микола Літинець з сином, невісткою та правнуком. Пані Катерину та пана Миколу вивезли на примусові роботи до Німеччини (у 1942 році регіон Альзас входив до складу Німеччини) та ще три тисячі чоловік, які їхали з ними у поїзді із забитими вікнами та дверима, не знаючи куди цей потяг їх привезе…
Мати духівника – це великий дар. І саме о. Святослава Господь послав людям, які довгий час жили без духовного наставника. Він з дружиною та сином докладають усіх зусиль, щоб це місце розквітло і дитячий гамір та сміх знову заповнили табір.
Вакаційний лагер потребує багато праці, тому насадження молодого саду – це тільки незначний крок, це маленький початок.
Там немає великої церкви, немає людей, котрі щоднят або хоча б щонеділі прийдуть на святу Літургію, там є місце, яке потребує цілковитого оновлення.
Бог не просто так вибрав о. Святослава. Перш за все, він вибрав людину з великим серцем, людину жертовну. Це людина, яка йде розвалювати старі стіни, вивозить сміття, каміння і повертається додому пізно ввечері, коли інші люди вже сплять.
Кожної неділі о. Святослав їздить в різні містечка навідувати українців та служити їм там. Кожну четверту неділю місяця відбувається служба у Reims, а це майже 300 км.тільки в один бік.
В кінці січня 2017 року о. Святослав організовує прощу з парафіянами до мощ св. Миколая, що у Сан Ніколя-де-Пор.
Ще чимало зусиль доведеться прикласти, але ми віримо, що з Божою допомогою та спільними зусиллями це усе вдасться. Господь кожному з нас дає свої дари, і головне – вміти ними 
ділитися. Саме це робить о. Святослав зі своє
ю сім’єю. Це щирі та відкриті люди, які не цураються ніякої роботи. А її там, повірте, багато!
Велике щастя знайти своє покликання, а ще більше – це втілювати його в життя.
Автор Марія Перекитко
Опубліковано в редакції автора