У суботу 17 березня єпарх Паризький вл. Борис Ґудзяк та інші представники Паризької єпархії, зокрема о. Михайло Романюк – протисинкел, та о. Ігор Ранця – голова Комісії з екуменічних та міжрелігійних зв’язків, взяли участь у міжнародному колоквіумі «Флорентійський собор: історія та пам’ять», організованому Коледжем Бернардинів при підтримці Паризького єзуїтського факультету«Центр-Севр» та Українського Католицького Університету.

Учасники колоквіуму обговорили широке коло питань, що торкаються історичного контексту Фераро-Флорентійського собору 1438-1445 років, та переосмислили процес укладання і рецепції Флорентійської унії, проголошеної 9 липня 1439 року, котра на кільканадцять років відновила єдність Католицької та Православної Церков, та мала особливе продовження у Київській Церкві.

Організатор колоквіуму д-р Антуан Аржаковський, директор відділу досліджень «Політика та релігія» Коледжу Бернардинів, звернув увагу на те, що Флорентійська унія, як головна справа собору, хоча й припинилася, головно через трагедію Константинополя 1453 року, однак, формально ніколи не була скасована. Адже, для скасування подібного соборового рішення, прийнятого за участі повноти Католицької та Православної Церков, потрібно зібрати новий православно-католицький собор.

Доповідач із Фрібурзького університету  д-р Барбара Галлєнслєбен (Швейцарія), о. Олександр Синяков, ректор Духовної семінарії св. Женев’єви (Московський патріархат) у м. Епіне-су-Сенар (Франція), та чимало інших учасників колоквіуму дискутували про те, яким чином автокефалія Московської митрополії 1448 року, проголошення її патріархатом у 1589 року, унія Київської митрополії із Римом на соборі у Бресті 1596 році, пов’язані із  Фераро-Флорентійським собором. Інші доповіді стосувалися постатей собору: папи Євгенія IV, патріарха Константинопольського Йосифа ІІ, митрополитів Марка Ефеського, Ісидора Київського, Вессаріона Нікейського, як і реакції на Флорентійську унію в різних країнах та помісних Церквах, включаючи й дохалкедонські.

Було розвінчано міф про те, що Московська митрополія однозгідно відкинула Флорентійський собор: насправді там теж відбувалася внутрішня дискусія з цього питання, у якій акценти остаточно розставлено політичними рішеннями князя Василія ІІ. Цікавою була думка Костянтина Веточнікова про те, що римська еклезіальна ідея примату краще прижалися в Православній Церкві, ніж у Католицькій: доповідач проілюстрував, що у Російській церкві примат патріарха Московського є значно повновладнішим, ніж примат Римського єпископа для католиків, подібно і православні єпископи у своїх єпархіях мають повноваження значно ширші від папських.

Колоквіум завершився круглим столом, у якому взяли участь архиєп. Ролан Міннерат, римо-католицький митрополит Діжону, співголова Змішаного православно-католицького комітету Франції, член Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою та Православною Церквами; архиєп. Жан Реннето, екзарх Константинопольського патріархату для російських православних громад Західної Європи; єп. Борис Ґудзяк, єпарх Паризький, голова Департаменту зовнішніх зв’язків УГКЦ, президент Українського Католицького Університету; пастор Анна-Марія Райнен із Об’єднаної Протестантської Церкви Франції, професор Паризького католицького інституту.

Владика Ролан висловив розчарування з приводу того, як відбувається на нинішньому етапі православно-католицький діалог. Він пояснив, що працюють дві підкомісії Міжнародної змішаної комісії. Перша готує напрацювання з проблеми уніатизму в контексті функціонування примату та соборності у ІІ тисячолітті. Друга готує список тем для подальшої праці; у цьому списку фіґурують: filioque, чистилище, первородний гріх, папська непомильність тощо. Владика висловив сумнів, що у цих, ще на Ферраро-Флорентійському соборі продискутовних темах, можна досягнути чогось нового, та запропонував католикам і православним наважитися просто ствердити, що обидві сторони  мають однакову віру, хоч і переосмислену та висловлену відмінними богословськими категоріями.

Цю тезу підтримав та розвинув владика Жан. Він пояснив, що Православна Церква вимагає обговорення цих давно уже обговорених тем тому, що вона сама, складаючись із 14-ти помісних Церков, не може осягнути однодушності у богословському вираженні усіх цих вище перелічених проблем: від уніатизму та екуменізму – до есхатології та маріології. Брак цієї однодушності, підкреслив владика Жан, був добре помітним на Всеправославному Соборі на Криті 2016 року, де Православна Церква так і не наважилося зустрітися із реальністю.

У цьому контексті вл. Жан висловив сум, що на  Всеправославному Соборі про Флорентійську унію навіть не згадали, помилившись  щодо неї і в Гаванській декларації, та пояснив, що відсутність московської делегації на Криті до деякої міри була доброю для Московської Церкви: адже, не варто їхати на собор, якщо наперед відомо про неготовністьь акцептувати соборові рішення. Тут, на думку владики Жана, реакція у Росії на зустріч папи Франциска та патріарха Кирила в аеропорті Гавани, була завчасним індикатором такої неготовності.

Вл. Борис у своєму виступі на круглому столі зауважив, що Київська митрополія, хоч і до Брестської унії завжди відчувала себе частиною Константинопольського патріархату, у римо-константинопольські конфлікти і контраверсії, які завжди писалися в Москві, не втручалася. Саме тому Флорентійська унія 1439 року змогла послугувати натхненням для Берестейської унії 1596 року. Владика звернув увагу на велику цінність Фераро-Флорентійського Собору, як останньої історичної події, де Церква Заходу і Церква Сходу більше чи менше відчули себе єдиною Церквою, і де соборно та процесуально звершували екуменічний діалог. Нинішній же екуменізм – це намагання винести на затвердження уже завчасно підготовлені рішення, часто – односторонньо підготовлені, часто – не без політичного забарвлення. Неуспіх же сучасного екуменізму свідчить про хибність такого шляху. Відсутність церковної єдності зумовлена насправді і небажанням і неготовністю її мати. Власне ця неготовність і небажання, передусім – християнського Сходу, й зумовили поразку Флорентійської унії, підсумував вл. Борис.

Пастор Анна-Марія у своєму виступі зосередила увагу на необхідності очищення сумління, взаємного прощення, зцілення ран минулого, та побудові ідентичності християнської ойкумени – спільного дому, на євангельських засадах, які не передбачають ні відкидання інших, ні не змушують відрікатися від себе самих на користь якоїсь пан-християнської уніфікації.

Колоквіум відбувся на високому академічному рівні та у відкритій атмосфері. Усі його учасники погодилися із тим, що слід остаточно відкинути екуменізм як механічне злиття церковних структур, та наголошували на необхідністю подальшого спільного вивчення та інтерпретації церковної історії.

о. Ігор Ранця,

Служба комунікації Паризької єпархії

Photos : Thomas Wallut