1 лютого, у другий день роботи єпархіального собору Паризької єпархії, деякі душпастирські осередки, яких в єпархії нараховується 44, поділилися своїми новинами за 2018 рік та планами на 2019 рік.

За словами владики Бориса Ґудзяка, такі звіти добрих новин з різних парафій потрібні не лише заради обміну інформацією, але щоб розуміти пасторальну та духовну ситуацію у різних країнах, щоб «воно сіло на серце».

«Ми не маємо тяглої пам’яті щодо історії нашої єпархії, жоден священик не народився тут, 90% наших вірних походять з-поза країн єпархії. Нам треба згадувати і пізнавати, адже бути без пам’яті – це бути бідним», – зазначив владика Борис.

Він також наголосив на тому, що важливою є співпраця з іншими католицькими спільнотами, бо через УГКЦ може бути донором. «Зрілість нашої єпархії полягатиму в тому, щоб зрозуміти, що ми маємо віддавати».

Отці Микола Палюх та Микола Буцяк представили ситуацію в Нідерландах, де спільноти молоді [УГКЦ в Нідерландах навесні святкуватиме перші п’ять років діяльності], проте діяльні та ініціативні.

Про душпастирювання в Швейцарії розповіли о. Володимир Горошко та о. Назарій Заторський. Зокрема, о. Назарій поділився, що громада в Цюриху розмірковує про можливість переходу на новий календар, однак у лише в тому випадку, якщо ці зміни підтримає більшість. О. Володимир розказав як розвивається громада в Берні, що починалася дуже скромно. «В цих малих кроках було велике Боже благословення. Людей небагато, проте, коли бачу людей, що сповідаються вперше за 40 років, бачву їхнє навернення, тоді усвідомлю, що я тут недаремно».

Про своє служіння українській та бельгійській громаді в Льєжі розповів о. Михайло Шевцов. Він, зокрема, наголосив на великій зацікавленості бельгійців українсько-візантійським обрядом. Цю думку підтримав о. Ігор Наконечний, який став душпастирем спільноти в бельгійському Турне, яка спрямована насамперед на неукраїнців. «Тут немає багато наших вірних, а тому ми мусимо виходити на новий рівень сопричастя. Бельгійці дивляться на нас з певними очікуваннями», – поділився він з присутніми.

Про своє служіння в Марселі і Ніцці розповів о. Микола Гривнак. Офіційна інсталяція парафії відбулася 8 жовтня минулого року. Про перебіг будівництва і відбудови української оселі в Маквіллері говорив о. Святослав Горецький. Маквіллер, який протягом довгих років був центром для українців Франції, Бельгії та Німеччини потребує чимало зусиль, коштів та ідей, які б вдихнули у нього нове життя.

Про діяльність української церкви в Люрді розповіла с. Марта Козак, СНДМ. Вона поділилася статистикою щодо того, скільки груп – з України та інших країн – прийняли сестри протягом року. «Іноземці дуже люблять нашу церкву, особливо розписи Юрія Новосільського. Ми постійно тримаємо її відкритою, щоб люди могли приходити і молитися. Це наша спадщина, нам треба її пізнавати, щоб вона ще більше служила єпархії», – поділилася вона. На жаль, українська церква в Люрді не має постійного священика, а тому одним з основних прохань с. Марти було призначити священика. «Ми молимося за всю єпархію, бажаємо служити паломникам, але коли приходять люди і просять про сповідь, то ми не можемо нічого зробити».

Священики і миряни, які ділилися новинами, представляли малі і середні громади єпархії. І той факт, що громади малі, на думку владики Бориса, не повинно знеохочувати ні духовенство, ні вірних. «Ми не маємо чекати великих цифр, ні в праці з молоддю, ні загалом на парафіяльному рівні. Мусимо вчитися працювати в малих групах. Правдивість Церкви не в числах, а свідчення малих громад прекрасні і радісні», – підсумував єпископ.