Вих. 21/019

ДЕКРЕТ

В ім’я 

Святої, Єдиносущної, Животворної і Нероздільної Тройці,
Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

ПРОГОЛОШУЮ
Резолюції Десятого Єпархіяльного собору
Єпархії святого Володимира Великого в Парижі

на тему: 

 “ЕМІГРАЦІЯ, ПОСЕЛЕННЯ ТА ГЛОБАЛЬНА ЄДНІСТЬ УГКЦ У КОРОНАВІРУСНОМУ СВІТІ”

Ми, делегати десятої сесії Собору єпархії святого Володимира Великого в Парижі, який відбувся в днях 29-30 січня 2021 р. в програмі ZOOM, узявши до уваги попередні резолюції конференції єпархії святого Володимира Великого в Парижі, що відбулася з 30 січня по 1 лютого 2020 року в Хрестовоздвиженському монастирі в Шевтоні (Бельгія), готуючись до VII сесії Патріяршого собору УГКЦ на тему “Еміграція, поселення та глобальна єдність УГКЦ”, 

• плекаючи духовну єдність із вірними нашої Церкви в цілому світі, 
• прагнучи донести голос наших вірних у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурґу і Швейцарії до вірних Церкви в інших країнах і регіонах, 
• усвідомлюючи серйозність викликів, які ставить перед Церквою двадцять перше сторіччя, 
• переживаючи непрості виклики пандемії COVID-19,

винесли наступні резолюції: 

І. КИМ МИ Є (Ідентичність)

1. Наша єпархія – громада Христових учнів, яка живе й діє соборно. Наш досвід єдности та співпричастя – це регулярні (щорічні) соборові сесії за активної участи мирян. 

Пропонуємо всім єпархіям і екзархатам нашої Церкви розвивати таку  плідну практику: проводити щорічні соборові зустрічі, щоб плекати автентичну динаміку співпричастя та єдности між єпископами, духовенством і мирянами. 

• Для нашої та багатьох інших єпархій національна, мовна, поколінна різноманітність є реальністю, даром і водночас викликом, який потребує глибокого осмислення, молитви та належної відповіді. 
• Аналізуючи нашу єпархіяльну ідентичність та умови нашого служіння (велика географічна територія, розсіяні та відносно нечисельні громади, брак кадрів і матеріяльних ресурсів, виклики міграції та суспільна нестабільність, розбиті подружні та батьківські стосунки), особливо цінуємо Божий дар єдности, яка робить нас життєздатною спільнотою. Прагнемо поділитися з цілою Церквою позитивним досвідом спілкування та співпричастя між вірними нашої єпархії, окремими громадами та країнами, і перейняти досвід інших єпархій

ІІ. ДЕ МИ Є (Аналіз сучасного стану)

1. Будуючи на основі, закладеній попередниками, наша єпархія перебуває в процесі як духовного, так і структурного розвитку. У цей перехідний період особливо важливо плекати єдність і співпричастя всередині єпархії та з іншими структурними одиницями Церкви. 
2. Ключовими елементами цього є формаційні семінари для духовенства й мирян у різних країнах єпархії; соборові зустрічі; душпастирський стратегічний план – 2020 “Христос – наша надія”, який спільно розробили члени єпархії та залучені ззовні експерти. 
3. Остерігаємося викликів і перешкод співпричастю та єдності всередині УГКЦ: клерикалізму, секуляризму, національного шовінізму, реакційного традиціоналізму тощо. Бажаємо їм протиставити живе спілкування, солідарність і милосердя наших громад. 

ІІІ. ЯК НАМ ДАЛІ ДІЯТИ (Візія на майбутнє)

1. Усвідомлено та проактивно відповідати на Боже покликання ставати глобальною Церквою, яка допомагає людині у сьогоднішньому глобалізованому світі знайти новий позитивний шлях і стиль розвитку в дусі Христового Євангелія. 
2. Конструктивно доповнювати вертикальну ієрархічну структуру Церкви горизонтальними мережевими зв’язками між духовенством, вірними, парафіями, єпархіями та екзархатами (спільні прощі, реколекції, обмін священниками тощо). Уникати штучних поділів між вірними Церкви чи її сприйняття як інституції виключно духовенства. 
3. Плекати єдність у різноманітності, сприймаючи останню як шанс і скарб (розмаїття мов, етносів, покликань і світоглядів), навіть якщо вона вимагає покинути зону комфорту. Критично важливо використовувати в богослужіннях і проповідях місцеві мови, радо вітаючи в наших громадах неукраїнців, а також дітей діяспори, для яких українська мова вже не є першою. 
4. Виходити за межі парафіяльної організації Церкви, розвивати інші форми церковного служіння (капеланства, братства, екуменічні спільноти тощо) та вповні використовувати душпастирський потенціял сучасних засобів комунікації для поглиблення нашої єдности. 
5. Виробляти цілісний та скоординований підхід до співпричастя з іншими Церквами, зокрема поза межами України. Поглибити співпрацю з Римо-Католицькою Церквою та іншими Церквами свого права в Західній Європі (спільне використання храмів тощо). 

ІV. ПАНДЕМІЯ 2020-2021 

Пандемія – це випробування, у часі якого Бог посилає нагоди для солідарности, переоцінки вартостей і духовного зростання. 

1. Зважаючи на санітарні обмеження, семінари, зустрічі та собор відбуваються через інтернет. Сьогодення спонукає нас, щоб ми шукали нових шляхів проповіді Доброї Новини і поглиблення особистих духовних практик у лоні «домашньої церкви». Ми є слухачами Божого слова, яке заново відкриваємо в час пандемії, яким збагачуємось і прагнемо жити. Наскільки можливо, намагаємося брати участь у богослужіннях у наших храмах. Приклад новомучеників надихає нас, бо, незважаючи на ув’язнення, вони не втрачали людської гідности, продовжували плекати духовне життя та слідували за Христом попри всі труднощі. Наголошуємо на важливості формації як духовенства, так і мирян для зрілого духовного життя в сьогоднішніх умовах самотности.
2. Вкрай важливою є постійна комунікація для підтримки зв’язку між вірними єпархії – проведення різного роду богослужінь онлайн, зібрання (семінари, біблійні читання, молитва на вервиці, катехизація) та усвідомлення ролі мирян у творенні молитовних груп в онлайн-просторі (читання псалмів, lectio divina тощо). Слід не забувати також і тих, які не мають доступу до мережі інтернет.
3. Пандемія підкреслила фінансову вразливість єпархії через значну залежність від зовнішніх жертводавців. За таких обставин очевидним стає завдання економічної самодостатности. Фінансові виклики спонукають духовенство і мирян глибше усвідомлювати свою відповідальність за парафіяльні та єпархіяльні структури.
4. Слід бути уважними до потреб ближнього: спілкуватись, допомагати, слухати, інформувати священників про осіб, що потребують особливої опіки. Важливо, щоб вірні морально підтримували також і своїх душпастирів.

Упродовж історії місія Церкви кидала виклик, щоб зберегти єдність. Сподіваємося, що наведені пропозиції допоможуть нам сповнювати наше місійне покликання, плекаючи одночасно співпричастя та єдність. 

Благословення Господнє на Вас!
✠ Гліб Лончина
Апостольський адміністратор

о. Юрій Лещинський,
канцлер 

Дано в Парижі,

при катедральному храмі святого Володимира Великого,
дня 6 лютого 2021 року Божого