З 11 по 18 березня при Українській Церкві Успінні Божої Матері у Люрді відбувся пленер українських митців. Невипадково місцем зустрічі стала французька святиня – Люрдьський Санктуарій, який є найвідомішим у світі, який щороку приймає мільйони паломників з різних куточків світу. Саме у Люрді відбуваються двічі на рік Конференції Французьких Єпископів. Вперше на такій конференції були представлені роботи українських, сучасних митців та вперше проведена подібна творча виставка.

Напередодні відкриття конференції, а саме 19 березня усі учасники пленеру на чолі з владикою Борисом Ґудзяком та о.Михайлом Романюком та сестрами-служебницями, які опікуються нашою церквою у Люрді відвідали виставку українських митців. Служба комунікації Паризької Єпархії поспілкувалася з правлячим архиєреєм та учасниками пленеру.

 

• Владико, розкажіть про пленер який відбувся та про виставку українських митців на Конференції Єпископів Франції?

Ця зустріч – українських іконописців та Паризької Єпархії  з Kонференцією Єпископів Франції (КЄФ) та Люрдом – є особливою, адже вона відбувається крізь призму 28 творів 9 українських митців. Примітно, що ці твори були розміщені там де, 120 єпископів проводили перерви та розмови протягом чотирьох днів КЄФ, проходячи повз них десятки разів. Зустрічі Конференції французьких католицьких єпископів відбуваються в Люрді двічі на рік, і будучи членом вже шостий рік, таку художню виставку у цьому місці бачу вперше. Я щиро вдячний нашим художникам, які посвятили час і віддали свій талант на те, щоб єпископи, які були на конференції, а також весь персонал КЄФ, могли пройти своєрідну підготовку до Страсного Тижня і до Пасхи Господньої. Це наш дар для Люрду, і це саме те, чого від нас чекає і Париж, і Франція та ціла Європа.

• Які Ваші враження від побаченого?

Я був вражений атмосферою, яку зустрів, приїхавши наприкінці творчого стажу наших друзів-іконографів у Люрді. Вона була легкою, злагодженою, радісною та мирною. У їхній творчості видно, наскільки глибокими є їх пошуки. В цій художній резиденції і в самій виставці відсутня нищівна конкуренція, яка є у нашому політичному, бізнесовому житті, а часто у наших сім’ях та громадах. Самі твори вражаючі, дуже різні, змушують думати і переносять на “іншу сторону.” Ікона не зупиняє спостерігача, молільника на собі, а є дороговказом до Бога, до духовної суті нашого життя. На зображеннях: Христос та Богородиця, поява Богородиці у Люрді, святі та ангели, зустріч Христа з Закхеєм, ще не канонізований митрополит Андрей, Тайна Вечеря, рани Христові, які зображують  гріхи людства. Наші художники показали як до них і через них промовляє Господь і як вони дружно, без ноток суперництва чи ревнощів, натхненно здійснили свій творчий подвиг. І поставили живучість, юність і надію українського християнства перед очима лідерів французької Церкви.

Протягом 8 днів українські митці малювали ікони та авторські твори, спільно молилися, відвідували святі місця та творили атмосферу здорової конкуренції, що надихала кожного та ставала поштовхом до нових звершень. Як це бути іконописцем, які ікони та твори малювали під час пленеру і звідки черпають натхнення українські митці, читайте далі.

 

• Розкажіть, коли ви почали займатися іконописом і яку ікону намалювала під час пленеру?

(Кость, іконописець, викладач кафедри сакрального мистецтва у Львівській національній академії мистецтв) Своє навчання я закінчив 25 років тому, коли у Львівській академії мистецтв ще не було кафедри сакрального мистецтва. Вона була заснована 1996 р. за ініціативи проф.. Романа Василика і досі є єдиною кафедрою такого профілю серед вищих  навчальних закладів України. Створення її було потребою часу, бо відроджена церква в Україні потребувала кваліфікованих іконописців. Працюю на кафедрі вже 20 років, і на пленері разом зі мною творили мої колишні учні. Я виконав в Люрді ікону Собору Пресвятої Богородиці.  Цей празник святкується наступного дня після Різдва, але його іконографія має не так сюжетний, як позачасовий характер. Окрім пастухів та царів, які першими поклонилися Божій матері, на іконі зображені святі піснетворці, які особливо спричинилися до Її прославлення, а також ангели. Крім цього, мені хотілося показати царський родовід Богородиці й Христа – від Єсея і Давида до Якима і Анни. Отже, я завдав собі труду вималювати багато деталей в досить дрібному масштабі. Композиція даної ікони частково базується на традиції, але при цьому є цілком оригінальним твором. Друга моя ікона – Зустріч Христа і Закхея – має більш творчий характер. Взагалі я більше займаюся стінописами церков, тому моя творчість, порівняно з іншими, більше базована на традиції і стилістично витримана, але на пленері в іконах можна дозволити собі певні експерименти.

• Яка атмосфера була під час праці на пленері?

(Кость) На пленері панує дух доброзичливого змагання – це надихає. Хоч кожен твір і вимагає попередніх пошуків та ескізів, але цікавим є процес творення саме поруч з іншими малярами: в такому середовищі, буває, приходять нові ідеї або можна почути поради від колег, і від початкового ескізу дехто відходить. В цьому є певна інтрига. Кожен пленер – це обмін досвідом і взаємозбагачення, але при цьому митці все-таки стараються не повторюватися і зберігають своє творче лице.

 

• Ікона промовляє? якщо так, то про що?

(Данило Мовчан, художник, іконописець. Автор 9 персональних виставок та учасник понад 70 групових виставок в Україні та за кордоном) Так, ікона промовляє. Вона нам може розповісти про себе. Через ікону хочеться розповідати про істини, які ведуть нас в керунку до Бога.

• Яку ікону Ви намалювали під час пленеру? Що для Вас є джерелом натхнення?

(Данило Мовчан) На пленері я малював ікону Архангела Михаїла. Про нього можна сказати «Хто яко Бог?». Ця ікона виконана в червоних кольорах на основі давньої іконографії. Мене надихає мистецтво інших. Особливо ті митці, з якими працював на пленері у Люрді. Дуже важливо брати участь у подібних заходах, адже це підживлює нашу творчість. Важливою складовою даного пленеру була спільна молитва та розмови про вічне.

 

• На пленері ви працювали над портретом Митрополита Андрея, чому саме цей портрет?

(Остап Лозинський маляр, іконописець) На пленері я працював над іконою, хоча це радше натяк на ікону, можливо це навіть портрет – митрополита Андрея Шептицького. Незалежно від того чи він канонізований чи ні – митрополит є одним із стовпів нашої церкви. Це великий Муж. Саме митрополит Андрей засівав те зерно, яке проросло у підпіллі. Невідомо чи УГКЦ вистояла б без Шептицького у радянські часи. Це зерно дає плоди і сьогодні. Спадщина Митрополита є безцінною, яку варто знати та вивчати. Саме Митрополит запросив до Львова Олексу Новаківсього – геніального художника, підтримував цілу плеяду митців в Україні. Для мене як для художника цей фактор є дуже важливим, це неймовірний приклад меценатства у суспільстві, якого зараз на жаль не має.

• Пленер – це?

(Остап Лозинський) Пленер – це один з найкомфортніших варіантів для творчості. На кожному пленері ти дуже багато вчишся, вчишся від інших. Тут присутня здорова конкуренція і ми прагнемо бути кращими. Дружня підтримка – це важливо, а вона тут є. У Люрді зібралися виняткові художники з індивідуальним почерком. Іконопис – це сучасне мистецтво, яке може стояти на рівні з іншими видами мистецтва.

 

Варто відзначити, що окрім професійних іконописців на пленері були присутні двоє українських митців, які не спеціалізуються на малюванні ікон, але які зобразили глибокі твори такі як «Рани Христа» автор Альбіна Ялоза та Олег Динисенко, який на пленері виконав дві авторські інтерпретації Архистратига Михаїла та Юрія Змієборця. Основою його творчості є  біблійні сюжети.

 

• Про що розповідають ваші роботи?

(Альбіна Ялоза, художник) Мої роботи розповідають про різне. Під час пленеру працювала з темою рани Христа. Попередньо у мене були кілька робіт присвячені темі Хоми невіруючого. Христос нам доводить що я є життя, я є сила, я є рана. Показує нашу і свою вразливість, вразливість світу. Кожну картину можна читати як книгу. Чим більше ти знаєш мов, тим більше різноманітних книжок ти можеш прочитати. Так само і з картиною. Бо мистецтво це теж мова, щоб його зрозуміти потрібно знати і його мову. Для одного це просто чорний квадратик, а для іншого оплакування  сина. Чим більше ти знаєш про історію, яку зображено, тим більше можеш зрозуміти символи, які там є. Вважаю, ми живемо у новому середньовіччі.

• Що спонукало вас взяти участь у пленері українських митців?

Я ще ніколи не малювала ікони, а тепер вже хочу спробувати. Насамперед сюди приїхала, щоб побачити розпис Новосельського. Це найкращий розпис, що мені доводилося бачити. У Люрді маємо церкву, де можна бачити неймовірний іконопис великого митця. Такі митці народжуються рідко.

          

• Що є основою Вашої творчості?

(Олег Денисенко, художник) Основою своєї творчості вважаю класичне надбання. Мене цікавить мистецтво, яке вже пройшло випробовування часом. Є речі які просто приваблюють, тоді ти починаєш хвилюватися, починаєш відчувати певну вібрацію у тілі, а це дає стимул до праці. Я довго шукав як перейти від монохромії до поліхромії. Власне цей перехід відбувся для мене у левкасі де присутні графіка, скульптура та живопис одночасно. Намагаюсь не використовувати яскравих кольорів, більше подобається, коли робота виглядає ніби їй вже 500 років, як стерта фреска. Подобається, коли час відкладає відбиток на роботу.

• Як можете описати художника?

Художник – це насамперед людина, яка мислить як художник, одягається як художник, пересувається як художник. Людина має розвивавати як тіло так і душу. Якщо тіло дуже слабке, то душа не може сповна реалізуватися і навпаки. Вважаю, усе потрібно розвивати паралельно.

Богдана Рущак

Служба комунікації Паризької Єпархії